Черкаський митець Микола Теліженко розпочав серію робіт, присвячених ЄвроМайдану. Зробив перші три витинанки – дві присвячено конкретним революціонерам: співачці Руслані Лижичко та побитому «беркутівцями» козаку Михайлу Гаврилюку. Третя витинанка – на тему Різдва, пише «Газета по-українськи».

Перша робота, яку присвятив Руслані, називається «Вогні на Майдані».

– Зробив 3 грудня після подій із розгоном Майдану й побиттям студентів. На витинанці створив символ Майдану Незалежності, хоч мені він і не подобається, але народ його сприймає. А від цієї статуї розходяться кола – кола незалежності. Так, як кинеш камінчик у воду і кільця розростаються. Мені здається так і наша незалежність – наростає, наростає. У колах люди – це не якісь конкретні, а маса – так, як на Майдані.

Друга робота – Михайлу Гаврилюку. Називається «Козак Михайло, беркутня і всяка чортівня».

– На другий день зробив після того, як по телевізору показали, як знущався «Беркут»… У центрі – козак, а його обплутують усілякі темні сили – беркутня, чортівня… Що українець робить з українцем? Це величезна трагедія. Якщо тобі дано меча чи дубинку, це не значить, що ти можеш знущатися над таким самим. Михайло зробив не маленький подвиг, витримавши все те, – каже Микола Матвійович. – До речі, Філарет сказав, що козак Михайло – це образ всієї України, яка бореться, після того, як робота була зроблена. Мені дуже приємно було, що Філарет сказав на підтвердження моїх думок. Та, мабуть, кожен українець так подумав.

Третя робота – «Різдво на Майдані».

– Колядки на вулиці співають, у майстерні – «5 канал» показує, а я роблю витинанку. Сюди втиснув усі мізансцени, які тільки є в Різдвяну ніч: Марія з Йосипом в яслах, священики, ялинка, що тризуб нагадує, ангели, і вся коляда йде обрамленням: там і смерть, і ангел, і цар, і ірод, кобзар на кобзі грає, беркутня, як безпосередній учасник цього майдану, а вгорі люди намети розтягують, тут кутю варять в казані, тут у литаври б'ють, а гриви в коня в зірках. Європейських, – усміхається Микола Теліженко.

procherk.info

60 унікальних творів мистецтва Давньої Греції, Етрурії та Риму показують в Києві. Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відкрив нову «Античну колекцію».

Вишукані розписні вази, теракотові статуетки, мармурові портрети, скляні флакони та келихи з'явилися в залах будинку у 90-х роках позаминулого століття. Богдан Ханенко купував їх в Італії, Греції, Єгипті, а також в Одесі, Києві, Москві. Найстарішим предметам понад 3 000 років, а наймолодших – близько 1700.

«…Я ходил по музеям, смотрел на мраморы, на древние бронзы, глиняные вазы, но не понимал значения виданных предметов; чувствуя их красоту, я пришел к сознанию, что моё представление об искусстве далеко было не полным…» – так писав Богдан Ханенко про своє перше знайомство з античним мистецтвом. Звісно не всі вони збереглися у музеї. Частину вивезли в 1919 році та після Великої вітчизняної війни.

Виставка триватиме до 15 березня. Кожного разу на ній обиратимуть «Експонат тижня». Про нього та інші шедеври розказують на екскурсії. Найближча відбудеться у цю суботу, 8 лютого о 12:00. Цього разу новий Експонат тижня – Кратер Київського майстра зі сценою «пірріхи» – давньогрецького бойового танцю.

«Кратер – це посудина для змішування вина з водою (нерозбавлене вино греки не вживали, вважаючи це проявом невихованості). Невідомого майстра, який розписав кратер, дослідники назвали Київським на честь місця, де зберігається ваза – міста Києва» — пояснює Катерина Чуєва. Заступник директора музею із науково-організаційної роботи і знавець античної колекції є куратором цієї виставки.

«Бойовий дух греків знайшов відображення в одному з культових танців, що мав назву „пірріха“. Як можна бачити з малюнка, танець виконували у бойовому обладунку. Відомо, що пірріху танцювали у Спарті та Афінах під час певних свят, і подивитися на неї збиралися навіть люди здалеку. Пірріха стала своєрідним видом змагань, тому праворуч, імовірно, зображено суддю у вінку. Супроводжує танок гра на авлосі – подвійній флейті, одному з традиційних давньогрецьких інструментів» — додає куратор.

Вхід до музею, що знаходиться по вулиці Терещенківській, 15, коштує — 10 грн. (дорослі), 5 грн. (студенти), 3 грн. (пенсіонери та школярі).

gazeta.ua

Київську міжнародну бієнале сучасного мистецтва ARSENALE перенесли на кінець літа 2015-го року. Як повідомляють у «Мистецькому Арсеналі», його відтермінували на рік через складну політичну та економічну ситуацію в країні.

Бієнале мала відбутися восени цього року. Уже обрали її кураторів — австрійців Георга Шьолльхаммера та Хедвіг Саксенх'юбер.

«Україна сьогодні переживає безпрецедентно складний час, коли вирішується питання майбуття держави. З огляду на це, в даний момент не може йтися про відповідальну та якісну підготовку настільки масштабного мистецького проекту міжнародного значення, яким є бієнале. Саме тому й було прийнято рішення про перенесення ARSENALE на 2015 рік. Сподіваємося, що виваженість українських політиків та мудрість громадських діячів допоможуть якнайшвидше віднайти мирний шлях вирішення конфлікту й спільно випрацювати ефективну стратегію розвитку нашої держави» — каже Наталія Заболотна, генеральний директор «Мистецького Арсеналу».

«Маємо надію, що Міністерство культури України, усвідомлюючи виключну роль бієнале для культурного життя країни, у подальшому включатиме її у план своїх заходів та передбачатиме відповідне фінансування», — додала Заболотна.

Київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва ARSENALE – наймасштабніша міжнародна подія у галузі сучасного мистецтва в Україні. Вона була започаткована у 2012 році і проходить щодва роки. Бієнале стала поворотним моментом для культурного життя України: експозиція об'єднала у просторі Мистецького Арсеналу роботи 100 провідних митців із 30-ти країн із творами українських художників. ARSENALE 2012 відвідали понад 135 тисяч гостей. Куратором ARSENALE 2012 був британський мистецтвознавець Девід Елліотт.

gazeta.ua

У 2013 році Центр Української Культури та Мистецтва, спільно з Київським державним інститутом декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука започаткували багаторічний виставковий проект «Ми – бойчуківці!». Він розпочався виставкою дипломних робіт найталановитіших студентів цього легендарного мистецького ВУЗу, заснованого 75 років тому, та тривав із 25 січня по 16 лютого 2013 року.

Цьогоріч організатори здивують мистецьку спільноту виставкою творчих робіт викладачів Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Відкриття виставки – 14 лютого о 16:00. Триватиме виставка до 2 березня 2014 року.

У виставці візьмуть участь як викладачі загальнохудожніх кафедр (зокрема, Кафедр Рисунку та Живопису), так і викладачі випускових фахових кафедр: Монументально-декоративного мистецтва, Художньої кераміки, Художньої обробки дерева і металу, Художнього текстилю і моделювання костюма. Викладачі-бойчуківці – це активні учасники різного рівня художніх виставок – міських, всеукраїнських та міжнародних.

Виставка представить твори живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва (панно, гобелени, художній розпис тканини, кераміка) виконані впродовж останніх років.

Свій багатий творчий досвід студентам передає ціла плеяда видатних митців-викладачів, серед яких: народний художник України, академік Національної академії архітектури України Людмила Жоголь, академік Академії мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Володимир Прядка, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Петро Печорний, кандидат мистецтвознавства Василь Андряшко, кандидат мистецтвознавства Леся Майданець-Саєнко, народні художники України, професори Сергій Нечипоренко, Микола Попов, Микола Стратілат; заслужені художники України Наталя Литовченко, Марта Базак, Сергій Одайник, Оксана Полтавець-Гуйда, Микола Білик, Юлій Скаканді, Валерій Федічєв, заслужені діячі мистецтв України, професори Ніна Велігоцька, Олена Владимирова, Валентин Сергеєв, Леонід Сотник, Василь Чебаник та 

Під час виставки будуть проведені зустрічі з викладачами та дні відкритих дверей.

Вхід – вільний!

Румунські ілюстратор Мадаліна Андроніч та дизайнер Клавдіу Стефан (обидва з Бухареста) створюють порцелянові вироби, які оздоблюють мотивами з румунського народного мистецтва. Серед створених форм посуд, вази під квіти, декоративні дзвіночки і хатинки, браслети і навіть порцелянові обручки. Всі роботи об’єднані під брендом The Awesome Project. Нижче подаємо вибрані зразки.

Більше ви зможете побачити на сторінці проекту.

«Рукотвори»

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» гостинно запрошує 1 березня 2014 року о 12.00 на традиційне народне зимове гуляння «Переяславська Масляна – 2014» та на святковий Переяславський ярмарок, який відбудеться у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в місті Переяславі-Хмельницькому, вул. Літописна,2.

Масляна — давнє християнське свято, ритуал проводів зими і зустрічі весни. В народі вірили: людина, яка не повеселилася на Масляну як слід, цілий рік буде нудьгувати і сумувати.

У програмі свята:

• Відтворення народних обрядів: «Сповивання Колодія», «Волочіння колодки», «Закопування каші».
• Майстер-клас виготовлення «колодки».
• Лише на Переяславському ярмарку найспритніші зможуть здобути подарунок, вилізши на дерев’яного стовпа.
• Народні гуляння, веселі розваги та конкурси для дорослих:
  — перетягування канату;
  — бій мішками;
  — поїдання вареників на швидкість;
  — катання на возі, санях, крутилці;
  — запальні танці на колодках для тещі та зятя, для кума та куми, чоловіка та дружини.
• Дітей на ярмарку чекають:
  — цікаві майстер-класи;
  — танець-гра;
  — діставання подарунка зі стрибка вгору;
  — перетягування канату.
• Фотографування з опудалом «Масляної».
• Продаж традиційних для Масляної українських страв – вареників та млинців господинь Київщини та Черкащини.

На нашому святі кожній неодруженій дівчині чи парубку пов’яжуть до лівої руки колодку, як спонукання для одруження!!!

А завершиться святкування спаленням солом'яного опудала – символу всього негативного та поганого!

Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному оголошує  I Міжнародний фотоконкурс «Гончарні ВІЗІЇ країни». Надсилання електронних версій світлин (або друкованих фоторобіт) для попереднього відбору та для виготовлення фотографій — з 8 січня до 25 квітня 2014 року.

Експонування фотовиставки: 27 червня – 30 жовтня 2014 року. Відкриття Фотовиставки й церемонія урочистого оголошення результатів і нагородження переможців: 27 червня 2014 року, о 15:00 год.

Номінації Фотоконкурсу:

• «РетроВІЗІЇ» (фото давноминулих років [до кінця XX століття], які відображають буття гончарного ремесла);
• «КерамоРЕКЛАМА» (популяризація й реклама гончарних творів і гончарства загалом);
• «ДивоСВІТ кераміки» (фото, які відображають розмаїття й красу кераміки);
• «ПоСТАТІ» (фотопортрет відомих людей, пов’язаних із гончарством, керамікою).

Умови участі, вимоги до конкурсних робіт, зразок заяви знайдете у цьому файлі Візії_2014.pdf.

23-28 червня 2014 року на Полтавщині в селі Опішня відбудеться ІV Національний ковальський фестиваль «ВакулаФЕСТ–XXI». Фестиваль проводиться в рамках VІ Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «ЗДВИГ-2014».

Мета фестивалю — відродження тисячолітньої традиції співпраці ковалів і гончарів, створення високомистецьких художніх творів на тему гончарства, популяризація ковальства серед населення країни, зростання попиту на ковальські вироби та більш широке їх застосування в архітектурі, ландшафті, повсякденному побуті.

У рамках Фестивалю проводяться виставки-конкурси у двох категоріях:

• домашніх кованих творів (привезених ковалями – учасниками Фестивалю) – панно;
• демонстраційних робіт (створених безпосередньо на Фестивалі, на очах у численних глядачів) – декоративна скульптура.

Охочі взяти участь у Фестивалі подають Дирекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному заявку та власне фото для виготовлення посвідчення Учасника до 30 травня 2014 року. Заявки приймаються в електронному й паперовому вигляді. Ковалі можуть брати участь у Фестивалі індивідуально або через організації, асоціації, спілки, товариства тощо.

Учасники можуть привозити з собою заготовки власних творів, створення яких буде завершено в Опішному під час Фестивалю. Ковалі можуть влаштовувати виставки-продажі власних ковальських творів, привезених на Фестиваль.

Подробиці фестивалю, умови участі та заявку на участь знайдете у цьому файлі: ВакулаФЕСТ–XXI. pdf

За додатковою інформацією звертайтеся у Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному:
 www.opishne-museum.gov.ua, opishne_museum@poltava.ukrtel.net
+38 (05353) 42415, 42416, 42417; +38 (05353) 42416 (факс)
Куратор Фестивалю — Ірина Іващенко, (050) 8547285

Майстер з петриківського розпису Володимир Гурін, який пересувається на інвалідному візку, потребує грошей на придбання спеціального тренажера «Вертикалізатора» аби тренуватися і зрештою стати на ноги. Зараз цей тренажер коштує 4 000 euro.

Автори блогу petrykivkapaint вирішили допомогти художнику поскоріше зібрати оголошену суму й оприлюднили номер банківської картки в Приватбанку, на яку безпосередньо автору можна перераховувати гроші: 5168757221405915 на ім'я Гурiн Володимир Миколайович. 

Окрім цього, мастер готовий самостійно брати замовлення на оздоблення інтер’єрів, створення творів у петриківському стилі аби зробити свою мрію реальністю.

Зв'язатися з Володимиром для замовлення картин чи з'ясування інших подробиць, можна через електронну скриньку vladimir_gurin86@mail.ru або через сторінку в мережі VK – http://vk.com/id18093466. Художник живе в смт. Брагинівка на Дніпропетровщині.

Про творчість автора

У 2011 році Володимир Гурін захистив дипломний проект – дизайн та оформлення аеропорту «Бориспіль» петриківським розписом. В основу проекту покладене оформлення простору та об’єктів самобутнім петриківським розписом, у відповідності до канонів народного мистецтва.

Інтрер'єр кафе в аеропорті Бориспіль

Окрім цього Володимир Гурін вже встиг виробити свій власний стиль в петриківському розписі на чорному тлі. Хоч чорне тло для петриківки не є традиційним, проте вже понад 70 років петриківські майстри малюють саме на чорному, тому воно вже не сприймається як чуже, наголошує автор.

Декоративне пляшка, оформлена петриківським розписом

До 2010 року Володимир брав активну участь у виставках та конкурсах, зокрема у складі української делегації їздив до міста Торонто (Канада) для міжкультурного обміну. Та не дивлячись на такий талант, доля до 27-річного юнака не дуже прихильна – з 2010 року пересувається на інвалідному візку. Живе в невеликому селищі, де немає можливості для творчого розвитку, участі в виставках та продажу своїх робіт. Але Володимир не здається, продовжує вірити в найкраще та займається творчістю.

Розмова з блогу petrykivkapaint

Отже, розпочнемо з того, яким чином ти прийшов до петриківського розпису. Коли вперше познайомився з цим мистецтвом?

Вперше я дізнався про Петриківку після 9-го класу, коли думав, на кого вчитися. Мені подобалось працювати з деревом, щось будувати, тому я взагалі планував вступати на столяра-будівельника до Дніпропетровська. Але ще в школі, коли я малював плакати та газети, моя вчителька запропонувала мені піти на художника розпису по дереву в Петриківку. Звісно, було багато сумнівів щодо майбутньої професії, тим паче, що до цього я малював на шкільному рівні — у мене навіть по малюнку в школі була четвірка. Все ж таки я вступив до Петриківського училища №79, на три роки. З першого ж року мені сподобалося все, чому мене там навчали, я зрозумів, що це – моє. Під час навчання я вивчав не лише розпис, а й графіку, живопис, композицію і багато інших цікавих для мене предметів.

Коли ти вступав на розпис, ти ж прекрасно розумів, що це безперспективна галузь – фабрика не працювала, в центрі «Петриківка» всі місця давно заняті... Що тебе спонукало займатися саме розписом?

Якщо чесно, на той час я взагалі не знав про розпис, тому навіть й не думав про перспективність майбутньої професії. Я виховувався в селі, коштів у моєї родини (мами та меншої сестрички) було небагато, тому я був радий навчатися та ще й отримувати стипендію.

Чи знаєш ти, де зараз і чим займаються твої одногрупники з училища? До речі, яка кількість студентів випускалася в той час?

На той час, як я навчався в училищі, було набрано три групи, але учнів не вистачало. Групи були недоукомплектовані, у нас в групі був 21 учень, із них двоє хлопців, а то все – дівчата. На даний момент я спілкуюся з деким із групи – хтось веде гуртки, дехто продовжив навчання на вчителя, але більшість працюють не за професією, а там, де знайшлася робота.

Хто з петриківських художників тобі подобається за стилем розпису найбільше і чому?

Мені подобається багато майстрів петриківки, адже всі мають свій унікальний почерк. Але я – учень майстрині розпису Надії Андріївни Пікуш, мене все ж таки більше приваблює її манера малювання. Але натхнення я черпав з усіх робіт, які потрапляли мені на око.

Після училища ти вступив до Київського авіаційного університету, на дизайн. Чи важко було навчатися в цьому виші та що тобі найбільше запам’яталося?

Я закінчив інститут з професією художник конструктор-дизайнер. Навчатися було досить важко, так само, як і вступити. Коли я здавав екзамен, то на бюджет був великий конкурс, але я якимось чудом вступив. Звісно, три роки в училищі мене трішки підготували до екзаменів, але рівень відбору був високий. Навчатися було хоч і важко, але дуже цікаво, я займався улюбленою справою. Щоправда, у мене на той час уже був якийсь багаж знань і вмінь, та в універі довелося всьому вчитися спочатку.

Декоративні тарілі

Дипломний проект в тебе досить серйозний, цікавий та надзвичайно актуальний для сьогоднішнього дня. Розкажи, будь ласка, про важливість цього проекту, з твоєї точки зору.

Коли я створював свій дипломний проект, мені хотілося якимось чином поєднати давні традиції петриківського розпису з сучасними технологіями. І так, як петриківка є візитною карткою України, мені хотілося націоналізувати головні повітряні ворота України (Бориспільський аеропорт). Надати безликому інтер’єру аеропорту неповторність, щоб кожен пасажир, прилітаючи чи відлітаючи, відразу розумів, де він знаходиться, в якій країні.

Інтер'єр зали очікуванняя в аеропорті Бориспіль

Коли у людини стається переломний момент в житті, вона або втрачає надію та стає апатичною, або ж навпаки – розуміє цінність часу та намагається жити на позитиві. Як ти відреагував на свій діагноз, і взагалі, що зараз тобі кажуть лікарі?

Коли я зламався, якщо чесно, я навіть не знав, що це, бо раніше не стикався з цим. Не розумів до кінця, як це, чому, надовго та що робити далі? Я тільки-но захистив бакалавра з відзнакою, мав виходити на роботу, планував літній відпочинок, була купа планів. І раптом усе відрізало. Всі проблеми, окрім однієї, стали неважливими. Як би не друзі, знайомі, одногрупники, їхні батьки, усі намагалися допомогти хто чим міг, як би не їхня допомога на початку, то я не знаю, де та в якому стані був би зараз. Півроку реабілітації та лікування витратили на те, щоб тільки мене стабілізувати. Звісно, на ноги стати не виходить до сих пір, і лікарі говорять, що я можу встати через рік або ж через десять. Потрібно вірити, займатися фізкультурою і чекати. Що правда без спеціальних тренажерів, які коштують захмарних коштів для інваліда, багато не позаймаєшся. Але я взагалі по життю оптиміст, тому дивлюся на все з іншого боку, зате тепер у мене купа часу на творчість).

Чи допомогла тобі творчість подолати цей перемоломний момент, коли ти опинився в інвалідному візку?

Пам’ятаю, як мені вперше після травми, коли я ще був у реабілітаційній клініці, принесли фарби та папір, але через травму я навіть ложку не міг втримати в руках. Звісно, із пензлями теж нічого не вийшло – я закинув їх. Думав, що все, я не зможу навіть малювати, займатися улюбленою справою. Згодом, звісно, від щоденної нудьги в чотирьох стінах я знову спробував малювати, спочатку мені допомагала мама, а згодом призвичаївся сам. Знову почав малювати, і на даний момент я можу працювати. Мені інколи замовляють картини я можу допомагати рідним, хоч трішки, але все ж таки! Щодня я маю щось зробити, щоб день не пройшов дарма, хоча руки ще й не працюють, як потрібно. Але без діла не можу сидіти: чи то портрет, чи дощечку розпишу, чи збираю модель вітрильника...
Про що ти зараз мрієш?

В першу чергу я мрію стати на ноги. Повернути ті сили, що були в мене раніше, щоб робити, творити, втілювати в життя свої проекти, створити повноцінну родину. Взагалі мрії, як в усіх)))

Коротка хронологія

• 2002—2006 — Петриківське ПТУ-№79 (диплом з відзнакою).
• 2006—2012 — Київський національний авіаційний університет (КНАУ) інститут архітектури та дизайну, кафедра комп’ютерних технологій дизайну, магістр.
• 2004 — Переможець першого Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності серед учнів ПТНЗ з професії «художник розмалювання по дереву». Нагороджений грамотою Черкаським обласним осередком Національної Спілки майстрів народного мистецтва України за збереження традицій петриківського народного розпису. «16.12.2004 р., м. Черкаси».
• 2006 — Увійшов до складу делегації, направленої до м. Торонто (Канада), за дорученням Президента України Віктора Ющенка. Учасники делегації провели ряд зустрічей у школах мистецтв Канади, стали учасниками п’ятьох виставок, у тому числі двох щорічних міжнародних фестивалів української культури.

Рецензія на диплом

Інтер'єр кафе в аеропорті Бориспіль

«Объект проэктирования — первый этаж терминала «В» Международного аэропорта Борисполь, расположенного в 29 км. юго-восточнее Киева. Аэропорт имеет три терминала «А; В; С», к 2012 году планируется построить еще два новых «D; F». Терминал «В» является основным терминалом аэропорта, и ориентирован на обслуживание большей части авиапасажиров, отправляющихся в дальнее и ближнее зарубежье, в нем расположены пункты проверки авиа безопасности.

— Общая площадь терминала «В» аэропорта Борисполь — 15 120 м².
— Площадь общедоступной для проектирования зоны — 4 320 м².

На данной площади проектирования расположены: помещения общего использования которые делятся на входную зону, зону отдыха и ожидания, кафе (2), магазин одежды, магазин сувенирной продукции, магазин цветов, магазин мобильных операторов (2), магазин предметов первой необходимости, справка ( 2), банк, обмен валюты, кассы продажи билетов.

В основу проектирования интерьерного решения терминала заложена самобытная украинская декоративно-прикладная Петриковская роспись. Ее элементы использованы в декорировании помещений, в создании национального духа. В планировочных решениях просматривается четкая геометрия привязанная к ромбу, эта привязаность объясняется традициями орнамента украинской вышивки.

Вхід в кафе

Четкая геометрия планировки создает предпосылки для эффективной деятельности персонала, комфорта и безопасности пассажиров, а также обеспечивает росхождение потоков в соответствии с целями пребывания людей в аэровокзале, формирование транзитных и тихих зон, предотвращения образования криминогенных зон и зон, подверженных загрязнению.

В основе цветового решения данного проэкта заложено гармоничное сочетаются цветов холодных и теплых оттенков, что присуще традиционным приемам петриковской росписи».

petrykivkapaint.livejournal.com

В період з 27 лютого до 9 березня в Одесі на площі біля фонтану на вул.Заболотного (на розі вул.Кримської) відбудеться свято зустрічі Весни. Різноманітні сувеніри, смачна домашня випічка й напої, для дітей та дорослих караоке на великому екрані, каруселі й народні забави.

Ви відчуєте смак справжнього народного гуляння, зможете взяти участь у давньому українському ритуалі проводів зими і зустрічі весни. Дізнаєтеся, як відзначають свято Масляної-Колодія в українських селах, і зможете самі в цьому взяти участь.

Масляна-Колодія — давнє християнське свято, ритуал проводу зими і зустрічі весни ми будемо відзначати 1 і 2 березня. В народі вірили: людина, яка не повеселиться на Масляну як слід, цілий рік нудьгуватиме і сумуватиме. Колодія — це свято кохання, де кожен шукає свою кохану половинку.

Програма народного гуляння

27-28 лютого — відкриття ярмарку

1 березня
11.00-12.00 — Концертна програма колективу «МАКІТЕРКА», виконується обряд «Пеленання Колодія» і пригощання святковими стравами.
12.00-17.00 — Майстер-класи, конкурси, розваги.
19.00-21.00 — Концертна програма колективу «МАКІТЕРКА», обряд закопування каші і пригощання святковими стравами.

2 березня
15.00-16.00 — Концертна програма колективу «МАКІТЕРКА», обряд запрошення весни і пригощання святковими стравами.
19.00-21.00 — Концертна програма колективу «МАКІТЕРКА», обряд прощання з зимою.

3-9 березня
13.00-17.00 — Майстер-класи, конкурси, розваги.

Всі дні ярмарку для вас працюватимуть атракціони для дітей і дорослих, караоке з можливістю заспівати і записати на диск пісню, яка сподобалася.

Ви зможете спробувати смачні вареники, солодкі «жайворонки» і пряники, медовики, млинці, козацький куліш, чарівний напій для закоханих і медове вино, а також багато всього іншого.

На  наших зустрічах кожній охочій дівчині чи хлопцю прив'яжуть до лівої руки колодку, як талісман, щоб привернути судженого чи суджену!

Для організованих дитячих груп по попередньому запису проводитимуться наступні майстер-класи:

• виготовлення «колодки» різними способами (різні техніки намотування, бісероплетіння), для хлопчиків і дівчаток;
• виготовлення ляльки-оберега;
• виготовлення обрядового печива «жайворонки» і «лапки лелеки»;
• виготовлення птахів з голок і сіна;
• виготовлення оберегу від лиходіїв з чарівного зілля, та інші.

Телефони для запису: 050-954-74-93, 097-305-90-68.

Світлина dt.ua

Ми попросили майстрів обрати один виріб зі своєї колекції і розказати його історію. Розмова відбулася під час Різдвяного ярмарку в Музеї Івана Гончара наприкінці 2013 року.

Пательня

Анатолій Байда, гончар, Київ:

Раніше родина вважалася багатою не тоді, коли мала багато грошей, а коли в неї була худоба. А пательні звалися поросятницями і гусятницями. В таких речах зазвичай зустрічали дорогих гостей. Запікали гуску чи порося.

Я сам дуже люблю готувати і люблю м’ясні страви. І часто немає в чому приготувати. І я просто-на-просто відкрив літературу і знайшов такі форми. Тільки придумав спеціальний елемент для зливу підливи. На пательнях зображую тварин, які були у вжитку. Наприклад, малювали рибу і дарували молодим парам, щоб у них швидше народилася дитинка. А рак, бо було повір’я, що дівчина вийде заміж «коли рак свисне». І тому малювали раків, підписували, що «рак-свистунець» чи «рак бажань». Люди часто спершу купують, а потім вдивляються в малюнок.

Глиняний баранець

Наталія Тригубова, вироби з глини, Київщина:

Баранець — це символ сили, відродження. Якшо маленьке ягнятко, то це символ жертовності. Символ чоловічої сили, мужності. Роги — частинки сварги. Ще тут намальована спіраль як символ всесвіту. Є ще безкінечники. Тобто, тут побажання всього-всього. А якщо ще й народився в рік баранця, то цей баранчик несе усілякі блага власнику. А дракончики почала робити, бо чоловік дракон. В мене дракончики — символ багатства — позитивний символ. Нам треба перестати боятися дракона.

Плетені керамічні тарелі

Жанна Россипчук, кераміст, Київ:

Глиною я почала займатися з теми трипільської культури. Гончарне коло потребувало часу, щоб ним оволодіти, тому я почала з джгутикової техніки. І от випадково один джгутик упав, наклався на інший і так вийшла така плетена історія. А цей малюночок, який символізує рух сонця, мій улюблений, бо склався найпершим, це безкінечник, це самсара, сенс життя, повернення до вищих шарів атмосфери.

Я думаю, шо це змінює життя, бо це змінило життя мені. Абсолютно інше мислення, ставлення до людей, ситуацій, подій довкола, це рухає вперед, і мені цікаво робити речі, які рухаються. З маленького елемента в просторі цей рух передається у високі кола і змінює життя на краще, міняє світосприйняття і прийняття себе у цьому світі, і розуміння, навіщо ти тут зараз у цей момент, у цій країні, займаючись цією справою. Ця справа не завжди легка, але так потрібна. Це даність для того, щоб ми розуміли хоча б трошечки, що ми кудись рухаємось.

Замріяна Галя

Валерій Даниш, розпис на склі, Київ:

Це були Муровані курилівці Вінницької області, там я йшов і на бордюрчику сиділа дівчинка. Сучасно одягнена, років чотири і біля неї було три гусочки. Підійшла її подружка і каже: «Галя, шо ти робиш?» Але Галя подумала і сказала: «Пасу гуси, шоб вони виздихали!».

І я думав, як зробити Галю, якій ці гуси не дуже цікаві, але Галя є центром Всесвіту. І з часом зрозумів, що не буду ж я малювати бордюр і асфальт, то й прийшлося намалювати дворик сільський. Я її одягнув в український костюм. І щоб підкреслити, що Галя сама по собі, то й має бути кіт, який сам по собі. Отак вся робота й вийшла. Робота має нести ідею, що ми самодостатні люди і не живемо якимись конкретними речами, як у картині: ті гуси пасуться, а ми мріємо.

Лялька-гуцулка

Наталка Катриченко, лялькарка, Київ:

Це лялька-гуцулка. Ми брали зі старої вишивки, сорочки і відтворювали. Я довго не могла її почати вишивати. Спочатку вишивала на іншому клаптику. Бо помилишся на одну нитку і воно не сходиться. Дуже важко було вирахувати цей малюнок. Ми її з плахтою робили як справжню гуцулку. І по кольорах теж. А потім друзі знімали справжнє гуцульське весілля, і за цим відео Таня (Тетяна Катриченко, сестра — авт.) плела вінок. Ще тут є вовняні нитки, які колись вплітали у пояс. У вишивці заховані ромби — символ добробуту, родючості, є елементи зірки. В нас 3 гуцулки є. Одну позаминулого року придбала жінка українського походження радник з політичних питань посла Канади. Це була найдорожча лялька. Бо найбільше роботи.

Віночок-оберіг

Наталя Стельмах, віночки з трав, Рівненська область:

Віночок зібраний з двох трав — материнки і кривавника. Підбирала інтуїтивно, бо ці трави гарно тримають форму і колір. Але потім вияснилося, що це жіноча і чоловіча трава. Материнка жіноча, а кривавник — чоловіча. Якщо її сплести в замкнене коло, то виходить винятковий оберіг. Бо замкнене коло несе особливе значення.

Ще я вплітаю миколайчики з родини чортополохових, полин, він йде як оберіг і дуже запашний. Лаванду люблю вплітати, вона має заспокійливі властивості і дуже довго зберігає запах. Такий віночок можна вішати, де дітки сплять, він буде висіти і пахнути. І це оберіг практичного значення, як магічного і як стильна річ в будинок. Я підбираю віночки так, щоб колір пасував. Сухоцвіти зберігають колір багато років. В природі багато кольорів, тому нема сенсу фарбувати. Лише треба підібрати, як от художник працює з фарбами.

Ще вплітаю просо, льон, мак польовий і зайцехвіст як декоративний елемент. Головне призначення — оберіг в хату. Найкраще місце — біля дверей. Але якщо немає там місця, то будь-де. Вписується і в сучасний інтер’єр. Я починала їх плести просто як віночки. А потім почала цікавитись цією темою глибше. Я вже 15 років цим займаюся. Частину трав заготовляю в полі, а злакові вирощую. У віночок вплітається до 12-ти видів трав.

Птах як символ свободи

Іван Бобков, кераміст, Київ:

Намагаюся літати, бо повзати немає сенсу. Тому птах у мене — це мій символ. Крім декоративності є певна інформація — бути вільними, бути вільними в просторі, в себе в голові і на вулиці, щоб ніяка ситуація чи людина не могла скрутити путами чи фізично чи морально. Птах в цьому допомагає.

Це ще з індіанської міфології. Птаха літає і нікому не підкоряється. Сідає, де захоче. Мені це подобається. Образ — це моя мова керамічна, мій стиль. І та людина, яка купує... і не для того, щоб з цього їсти... не хотілося б, щоб люди з цього їли, але, як площина, ця таріль повинна прикрасити оселю і нагадувати, що всі мають бути в певній мірі вільні.

Емальований Миколай

Ірина Ковальчук, емальєр, Київщина:

Це свіжак. Я до ікон відношуся скептично. Але коли я побачила візантійські ікони, оформлені емалями, то я зрозуміла, що це наступна віха мого життя. Я зробила першу версію, пілотну, Миколая і відверто сказати, коли малюєш, то бачиш, що в тебе з-під пензля виходить, а емаль — це фантастична техніка, яка зразу не показує, яка буде в тебе робота, тільки після проведення всіх випічок я дістаю, я розумію, що те, що я задумувала, воно не вийшло, бо, наприклад, орнаменти кудись ділися, але якщо подивитися загалом, то робота вийшла фантастичною.

Люди реагують. Емаль — це скловидна маса, яка зовсім відрізняється від фарби. Коли на цю роботу падало світло, було відчуття, що вона зсередини світиться. До мене приходили люди й питали, чи у вас там спеціальна підсвітка? Ця перша робота для мене дуже дорога. А Миколай, бо зараз час такий. Хочу Михайла зробити, але почала з Миколая.

Улюблена миска

Зоя Предко, гончарка, Васильків:

Коли я роблю певну кількість тарілок на ярмарок, то завжди виставляю їх в себе в майстерні і далі дивлюся, яку ж я собі залишу. І обов’яково якусь залишаю. Ось це якраз тарілочка, яку собі залишу і поставлю на мисничок. Тут як завжди багато крапочок, бо я без них не можу. Обрала цю миску, бо дуже люблю зелений колір, він мене заспокоює. Ще коли робила, то подумала, що це буде вже моя. І сказала татові, що даруйте мені новий мисник, бо теперішній вже заповнила. Там вже є більше тридцяти тарелей.

Танцівники з кукурудзи

Ірина Білай, соломникарка, Київ:

Мені хотілося якогось руху руки, ноги, повороту голови. Янголів я вже крутила, потім з’явилися ніжки, хотілося пластики. І я подумала, що можна зробити щось з листя кукурудзи, хоча я більше з соломою працюю. Це такий же природній матеріал як рогіз, очерет...

Я люблю цей виріб. Думаю, що мені він вдався, бо багато людей реагують. Це такі танцюючі ляльки в різних палантинах. Потім хотілося крутити тим палантином, ніби він рухомий і на нього вітер дує. А потім мені захотілося робити пару нерозлучників. А ще пізніше виник образ, як вони йдуть по колу. А коло — це найпотужніший символ наш, це вічність, нескінченість, сонце, довершеність. А танцююча жінка по колу — це життя, це рух. І взагалі — жінка — центр Всесвіту.

Про обмін світлом

Сергій Денисенко, кераміст, Васильків:

Моя робота називається «Танок зірок». В мене є цілий цикл, який присвячений світлу. Зміст такий, що людська душа, це та ж сама зоря. А зоря — це та ж сама душа людська. Людина влаштована так, що її душа народжується світлою. І від неї залежить, скільки вона візьме в своєму житті світла. От я зараз знаходжуся в Музеї Гончара і мені пішла навіть не одна крапля, а цілий потік світла. От підійшла до мене людина, їй сподобались роботи, до мене пішла краплина цього світла, і від мене також пішла краплина, бо їй це сподобалося. І я це усвідомлюю, що вона бере світло і віддає.

Світло може йти будь-якими каналами, через добру розмову, через посмішку, через рукостискання, через прекрасну роботу. І від людини залежить, скільки вона візьме в свою душу. В кожної людини є світла частина і темна. Скільки людина візьме світла, настільки її душа буде світлою і їй буде легше переборювати спокуси темряви і боротися з нею. І це філософія цієї роботи.

Записували Богдан Гдаль та Катерина Качур, Рукотвори

Наразі таке багатозначне поняття як «тренд» — рушійна сила не лише моди, але й постійний “спам” в наших головах. Заледве чи не вся модна індустрія змушує людину підганяти своє тіло під еталонні форми, а в традиційному одязі було якраз навпаки — все вирішували не еталони, а пропорції — в такому одязі людина ставала загадковою, — вважає дослідниця фольклору, випускниця кафедри культурології Києво-Могилянської академії, авторка етнобренду «Gama Wear» Любов Гук. Нещодавно вона презентувала свою колекцію новоствореного одягу, пошитого за етнічними мотивами, провівши фотосесію моделей в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара”.

Опісля ми поспілкувалися з Любою з приводу її колекції, бачення сучасної моди й мабутнього у традиційного стилю.

— Яка концепція твоєї колекції?

— Головна ідея – зробити одяг простішим, вільнішим і таким, що більш захищає. В даному випадку поняття «свободи» розглядається не як роздягання, а як свобода вибору власної образності, як забезпечення вільних рухів для тіла, і нарешті, як те, що може захистити тіло від постійного публічного візуального контролю. Фольклорний стрій зроблений так, що будь-яка фігура набуває гармонійних пропорційних зв'язків із одягом. Таким чином ми досягаємо вже згаданих цілей: ми захищені й збалансовані. У традиційному одязі людське тіло важко розпізнати через одяг, важко здогадатись, в кого які форми. Людина стає водночас загадковою і простою.

Любов Гук

— Ти казала, що головне у твоєму одязі — це елементи «етно», котрі поступово просочуються у повсякденний одяг. А як саме це відбувається?

— В першу чергу через форму. Мало того, що ми до цього тяжіємо, адже серед нас ще багато носіїв етнокультури, її взагалі важко назвати для когось далекою просто в силу своєї яскравої дієвої образності. Якщо взяти будь-який етнічний елемент і зробити його максимально абстрактним, то фактично він буде читатися всіма, за рахунок багатьох факторів — певних архетипічних мотивів (згадаємо Юнга), за рахунок своєї відмінності від масово тиражованого продукту. Навіть якщо не можна ідентифікувати, чий це фольклор: африканський чи український.

— У твоєму одязі більше українського?

— В моєму одязі більше абстрактного «етно». Коли ми робимо максимально абстрактні речі, стираємо деталі, то працюють вже абсолютно інші чинники. Видозмінена вишивка та орнамент теж кодовані і їх легко можуть прочитати групи носіїв. Якщо від цього абстрагуватись і створити максимальну абстракцію, то там вже буде працювати, припустимо, фактура тканини або ж колір, водночас деталі тут вже будуть неважливими. Не можу сказати, що не люблю деталей, але іноді я схильна їх позбуватися.

Фото — Марія Вінова
Модель — Уляна Опанович
Макіяж — Христина Момотюк

— З чого почалось твоє захоплення дизайном одягу?

— Це все через те, що зараз фактично немає нормального одягу за нормальну ціну. Важко було знайти те, що мене влаштовувало. Виявилось, що існує такий парадокс: найпростіша річ буде коштувати максимально дорого. Здавалось, має бути навпаки за логікою. Припустимо, найбанальніша майка без жодних деталей коштує дорожче розцяцькованої прикрасами. Зробити той самий декор дорожче — це окрема робота, матеріал, техніка, і так далі.

Перевернутість логіки на нашому ринку фактично змушує взятись за голку з ниткою і створювати для себе такий одяг, котрий влаштовуватиме у всіх аспектах. Якісна робота завжди виникає з прагматики, якщо немає актуальної  проблеми, котра породжує творчість, то й сама творчість фактично даремна.

Фото — Олена Максименко
Модель — Анастасія Мельниченко
Макіяж — Христина Момотюк

Першою я пошила спідницю. Незважаючи на моду, сучасні максі-спідниці зроблені максимально незручно, їхня довжина інколи екстремальна; для людей, котрі пересуваються містом громадським транспортом, такий одяг є свого роду екстримом. Він просто не підходить для міста.

Сучасна висока! мода загалом грішить тим, що постійно відчужується від реальності. В результаті ми маємо цілий вагон метро людей, що вбрані в однакові джинси і куртки. При цьому ці джинси з десятьох підійдуть, можливо, трьом, а іншим семи доведеться ці джинси підкорювати і підганяти під них своє тіло.

Людина в такому одязі частенько відчуває незручність свого тіла… Це наслідки роботи “суспільного ока”, в публічному просторі всі на тебе дивляться, ти теж дивишся на них. Це ситуація, яка викликає багато протиріч. ВОДНОЧАС З ТИМ одяг по ідеї повинен тебе захистити, даруючи внутрішній комфорт. На нього покладається завдання забезпечити тобі відповідну (бажану) образність. Адже в більшості випадків людське тіло — це неправильне тіло. А сучасна мода орієнтується на якусь вигадану «правильність» чи досконалість, яких фактично нема. Моя принципова позиція — одяг не повинен бути річчю в собі, одяг потрібен для того, щоб підкреслити образ людини, не більше і не менше.

В традиційному одязі навіть у найбіднішому костюмі ти не будеш “голим”, в ньому оточуючі не зможуть визначити об'єм твоїх стегон, наприклад. В пропорціях все складається таким чином, що навіть питання про якісь параметри тіла не виникає.

Завдання моди, як і мистецтва — це не створювати шаблони, а доводити, що будь-яка форма прекрасна.

Фото — Марія Вінова
Модель — Інна Бражник
Макіяж — Христина Момотюк

— Звідки приходить твоє натхнення?

— Надихають фольклорні мотиви, не обов’язково навіть українські. Африка до речі, дуже багата фольклором, люди там схильні обходитись найпростішими речима. Наприклад, в тих бідних племенах, де немає нічого, окрім шматка бавовни, можуть створити зачіску із кришечок з-під «Пепсі-коли» з фантастичною композицією на голові, або неймовірні прикраси з бісеру. Вони обходяться мінімумом, використовуючи найпростіше і демонструють справжні дива формотворення. Ніяких технологій, лиш уява.

Фото — Олена Максименко
Модель — Анастасія Мельниченко
Макіяж — Христина Момотюк

Український сільський фольклор до 19-го століття теж надихає, а от міський, як на мене, дуже перевантажений. Надихає пошаровість автентичного одягу, надихають його форми. Та ж сама керсетка враховує періоди життя жінки, тому її фактично можна носити від дитинства і аж до старості, вона універсальна. Це не той випадок, коли сьогодні я собі подобаюсь і можу це вдягнути, а завтра так не вийду. У цьому випадку одяг робиться так, що в будь-якому випадку він буде хорошим і ти будеш хороша в ньому. Одяг був якісним і довговічним, особливо через грубу фактуру. До речі, досвід показує, що надзвичайно малій кількості людей личать, приміром, сукні з надтонких тканин.

— А як щодо творчих планів?

— Хотілось би творити в тому ж ключі, проте розширити кольоровий спектр тканин, хочеться попрацювати зі справжнім полотном. З мішковиною я вже працюю. Справа в тому, що грубе полотно тримає форму. Ще планую видозмінювати непринципові елементи декору і працювати з базовими фольклорними формами, тут роботи з варіаціями ще не початий край, все потрібно перевіряти на практиці, наскільки це відповідає вимогам сьогодення. Також є ідея створити “українську амазонку” за рахунок видозміни українського чоловічого костюму — тих же шароварів. Це неважко зробити в першу чергу за рахунок універсальності цього одягу. Хочеться розширити кількість самих одиниць і створити щось подібне до бренду.

Фото — Марія Вінова
Модель — Олена Максименко
Макіяж — Христина Момотюк

— Яке майбутнє в одягу з етномотивами?

— Дивлячись, що називати таким одягом. Якщо мені дають бальну сукню з корсетом і називають це «етно», я це не вважаю правдою. Але якщо створюю довгу спідницю, то можу навести аргументи на її користь, і то, якщо ідеться про певну довжину. Якщо це річ з кількома вишитими хрестиками, це також не «етно», а загравання зі стилем. В самого концепту «етно» є майбутнє лише в тому випадку, якщо він не тільки пристосується до сучасних реалій, а й модифікується на конотативному рівні — тобто на рівні значень, які ми вкладаємо в слово «етно».

Розмовляла Інна Бражник, НЦНК “Музей Івана Гончара”, honchar.org.ua

Світлини зі сторінки GAMA WEAR у Facebook

З 9 до 25 березня 2014 року Музей-квартира Павла Тичини у Києві пропонує відвідати усім охочим майстер-клас з витинанки, який називається словами з вірша Павла Тичини — «Жайворон мов золотий, з переливами».

В процесі нетривалої роботи діти зможуть виготовити пташку, символа-провісника весни, позитивних перемін, надій, чистих сподівань та розмістити її чи в музейному дитячому просторі на дереві музейного життя чи прикрасити нею простір у класі, в школі, вдома. Дорослі ж зможуть зробити витинанку, центральним образом якої буде символ птаха. Під час майстер-класу буде виготовлена витинанка та оздоблена лише в паперовому варіанті. Подальше оздоблення витинанки (обрамлення її в рамку, в паспарту й т.і.) залежатиме від бажання її автора та виконуватиметься ним самостійно. Для виготволення витинанки потрібно буде мати з собою маленькі (манікюрні) ножиці.

Вартість майстер-класу:

• для дітей, які виготовляють пташку — 10,00 грн. (з цим квитком діти за бажанням зможуть оглянути музейну експозицію); кількість учасників майстер-класу — від 1 до 30 чоловік;
• для тих, хто виконуватиме витинанку — 25 грн. (з цими ж квитками охочі зможуть оглянути музейну експозицію).

Попередній запис потрібен лише у випадку проведення занять класом учнів. Телефон — 234-43-27.

З 5 березня до 5 квітня у Києві в Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії триватиме виставка плакатів «Знаходимо в собі Шевченка». Роботи студентів майстерні графічного дизайну професора Віталія Шості Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. 

Хто такий Шевченко? Шевченко — мислитель, Шевченко — революціонер, Шевченко — борець за соціальні свободи, «зірка провідна», а головне — українець Шевченко є у кожному з нас.

Порушуючи гострі теми, намагаючись самостійно дати відповідь на ці питання в плакаті, студенти творчої майстерні рухаються до Шевченка у собі, і спонукають глядачів через виставку, експозиція якої навмисне побудована в образі шляху, пройти у своїй свідомості цей символічний шлях у напрямку до Шевченка.

Автор: Ольга Гріненко

Автор: Марія Хмельницька

Виставка складається з робіт, створених студентами майстерні графічного дизайну протягом останніх п’яти років, що підкреслює стабільну творчу і громадянську наснаженість її учасників. Йде час, змінюється форма. Плакат, як суспільний рушій, шукає засоби ефективні у конкретний час.

Як на цій виставці, так і у щоденній роботі майстерня демонструє активну громадянську позицію і послідовно тонізує суспільство, послуговуючись у плакаті гострим Шевченківським словом, розкриває порушені ним теми. Так протягом 2006, 2007, 2008 років здійснювалися плакатні акції «Голодомор в Україні 32-33 років». Роботи презентувалися як в Україні так і за кордоном. Був розроблений цикл плакатів «Українська мова — твого життя основа». Учасники майстерні звертаються до тем УПА, розкривають політичні та соціальні аспекти. Щораз через плакат піднімаються культурологічні питання та проблеми екології.

Основний заклик експозиції: читаймо Шевченка, знаходьмо в собі Шевченка, звертаймося до нього! Діймо! Будьмо більш принциповими! Пам’ятаймо про наслідки байдужості та бездіяльності! Завтра відбувається сьогодні.

Автор плакату на головному фото — Анна Лінкар

з 4 до 11 березня 2014 року в столичному Центрі Української Культури та Мистецтва триватиме виставка вишивки «Витончений живопис нитками» Заслуженого майстра народної творчості України Лариси Ковальчук-Шустерман.

Лариса Ковальчук-Шустерман народилась у м. Котовськ на Одещині. Закінчила Одеський педагогічний інститут. За фахом — інженер-викладач виробничого навчання. Із 1984 року майстриня живе на Київщині. Багато років пропрацювала викладачем автомобільної справи, а потім – директором автошколи у Києві.

Майстриня відома далеко за межами України. Адже її вишиті картини буквально «намальовані» нитками. Лариса Ковальчук-Шустерман володіє різними техніками: хрестиком, мережкою, художньою та опуклою гладдю, вишивкою по білому, ришельє, гобеленовим стібком та багатьма іншими. У те, що її роботи насправді вишиті, важко повірити. А розпізнати дрібнесенькі стібки можна, лише підійшовши впритул до картини.

Доробок вишивальниці чималий – понад триста робіт! Серед них є натюрморти, пейзажі, портрети, анімалістичні композиції, а також картини релігійного змісту. На сьогодні відбулось більше 40 персональних виставок вишивки Лариси Ковальчук-Шустерман.

Процес вишивання кожної картини — дуже копітка й відповідальна справа. На деякі, надскладні, картини пані Лариса витрачає до п’ятиста відтінків ниток та близько року щоденної праці. Роботи майстрині зберігаються в музеях та приватних колекціях багатьох країн світу. На виставці буде представлено близько 50 вишитих картин.

Щодня майстриня проводитиме майстер-класи з вишивки для всіх бажаючих. Попередній запис – обов’язковий, за тел. (097) 98-22-783.

Увага! 08 березня  – вихідний.  У пн., 10 березня виставка працюватиме!

З 28 травня по 1 червня 2014 року у польському Щецині відбудуться XVIII Дні української культури.

У програмі:

• Майстер-класи: гончарство, ткацтво, склопластика, гаптування. Заняття проводять народні майстри з України.
• Ярмарок авторських мистецьких виробів.
• Концерти ВЕРЕМІЙ, Joriy Kłoc, Luiku
• Концерти та розваги до Міжнародного Дня дитини
• Готуємо разом (презентація української кухні)
• Виступи мистецьких колективів народної творчости

Організатори:

• Щецинське відділення Об’єднання українців у Польщі
• Замок князів Поморських

Вхід на усі концерти фестивалю безкоштовний.

ukraincy.org