4 квітня 2014 року о 14:00 в Київському палаці дітей та юнацтва розпочнеться 12-й Міський конкурс з писання писанок між вихованцями позашкільних навчальних закладів столиці.
Участь у конкурсі візьмуть понад 60 дітей віком від 8 до 16 років. Кожен напише по дві писанки. Триватиме конкурс до 17 год, опісля якого буде влаштована виставка зі створених дітьми писанкових робіт.
Відбудеться захід у холі на 2-му поверсі Палацу.
Фольклорист, учасник фольклорних гуртів «Кросна» та «Древо» Ігор Перевертнюк запрошує усіх охочих навчатись народного співу. Багаторічний досвід вивчення поліської пісенної традиції, генетична пам’ять (оскільки Ігор родом з Полісся), любов до мелосу свого краю і бажання поділитись набутими вміннями стали причиною створення такого проекту.
До переймання традиції запрошуємо і чоловіків і жінок, з досвідом співу, а також тих, хто охочий навчитись. Майстер-класи відбуватимуться щоп’ятниці з 18:30 до 20:30 у приміщенні Музею Івана Гончара.
Усіх охочих долучитись до співочого навчального гурту, просимо зголошуватись за тел.: (096) 753-58-24
Такого смачного пирога із сиром, як вдома у пані Олі Жукової, яка мешкає в селі Іванівка на Херсонщині, ще не куштувала. Було враження, що саме цей смак та якість є ідеальною формулою для тіста. З нього можна робити обрядових птахів — жайворонків, пекти пироги та пиріжки з різним начинням. А на запитання про рецептурні секрети пані Оля відповіла просто: домашні молоко, яйця та масло. До того ж, у справжніх господинь все робиться «на око». Однак кількома рецептами дріжджового тіста пані Оля таки поділилася. Каже, спочатку опануйте класичні методи приготування тіста, а потім вже експериментуйте на свій смак.
Ольга Жукова з чоловіком
Смакота
Тісто готується в дві стадії: опара і тісто: 1) заміс і бродіння опари, 2) заміс і бродіння тіста.
1 кг борошна, 1,5-2,5 склянки води або молока, 1-5 яєць, 15-25 г. дріжджів (краще пресовані, але й сухі можна ), 50-100 г. вершкового або рослинного масла, 40-100 г. цукру, 15 г. солі.
Приготувати опару. Для цього в підігріту воду або молоко покласти всі дріжджі, майже весь цукор і приблизно 300 г. борошна. Поставити в тепле місце. Гарненько, легенько пальчиками розім’яти дріжджі, розмішати з складовими. До кінця бродіння опара збільшується в об’ємі в 1,5-2 рази. Коли опара підніметься й на ній утворяться пухирці, усипати інше борошно, додати масло, яйця й цукор (це називається здобою). Цукор з яйцями я змішую міксером. Тісто ретельно вимісити й знову поставити в тепле місце. Далі з тістом роблять так само, як при готуванні безопарним способом. Варто пам'ятати, що чим більше здоби кладуть у тісто, тим більше треба класти дріжджів. Збільшуючи кількість яєць і масла, треба зменшити кількість води або молока.
Пиріг із сиром
Тісто готується в одну стадію з усієї кількості борошна і сировини по рецептурі.
1 кг борошна, 1,5-2,5 склянки води або молока, 1-5 яєць, 15-25 г. дріжджів, 50-100 г. вершкового або рослинного масла, 40-100 г. цукру, 15 г. солі.
У глибокий посуд влити теплу воду або тепле молоко, ( 30-37 °С), розчинити дріжджі, додати цукор, сіль, яйця. Все ретельно перемішати, усипати просіяне борошно й замісити тісто, поки воно не стане однорідним і не почне відставати від рук. Потім додати розтоплене (або злегка підігріте) масло, ще раз вимісити тісто, присипати борошном, накрити рушничком й поставити в тепле місце на 1,5-2 години. Протягом цього часу тісто, що піднімається, треба 1-2 рази обім'яти. Коли воно підніметься другий або третій раз, з нього можна пекти пироги. Якщо тісто потрібно використати не відразу, його варто накрити кришкою й поставити в прохолодне місце (можна в холодильник).
Якщо дати в тісто лише жовтки, то це майже таке тісто, як на паски. Щоб пиріжки були пухкенькі, тісто повинно бути м’якеньке, не туге. Щоб пиріжки не злиплися, можна їх прямо вмочати в блюдце з олією, а потім класти на жаровню (лист). Змастити поверхню пиріжків сумішшю 1 жовтка, цукру і молока, поставити, щоб «піднялися», в тепле місце. А потім випікати. У різних дух шафах печеться по-різному. Але готовність перевіряють так: придавлюють пальцем край пиріжка, якщо підніметься, тісто пружне, то вже готові.
Обов'язково треба застелити миску чи макітру бавовняною тканиною чи папером (не глянцевим), а потім складати пиріжки і обов’язково зверху накрити рушничком, щоб вони холонули так. Тоді будуть м’якенькі.
Жайворонки
Катерина Качур (фото), Рукотвори
Ольга Жукова (текст рецептів), народна майстриня, с.Іванівка, Голопристанський р-н, Херсонська область.
Сторінка майстрині в інтернеті: www.sadyba.ks.ua
Медіа-центр Музею Івана Гончара оголошує збір відеоматеріалів на тему традиційної культури, зокрема фольклору та народного мистецтва, для постійних показів в екпозиційних залах, під час проведення музейних заходів та на сайті медіа-центру www.folklorechannel.tv
Це може бути змонтоване у ролик чи необроблене відео, зняте під час обрядових свят, фестивалів, ярмарків, виставок або ж виступів фольклорних гуртів чи окремих виконавців. Також відеозаписи з фольклорних та етнографічних експедицій, інтерв'ю з носіями давніх знань та традицій.
Тривалість відео та кількість записів надіслані музею необмежені.
Відеофайли можуть бути передані на будь-яких носіях — дисках, флешках або ж через файлообмінники (напр. ex.ua)
У надісланому матеріалі вказуйте:
!!! На будь-яких стадіях проекту, використовуючи ваше відео, буде обов’язково зазначатись ваше авторство.
Краще відео також візьме участь у фольклорній кіноімпрезі, яка відбудеться влітку цього року на затишному подвір'ї Музею Івана Гончара. Окрім того, власники відібраних стрічок отримають заохочувальні подарунки від українських митців.
УВАГА!!! Якщо у вашому селі чи місті живуть майстри, що зберігають давні ремесла; або жінки, чоловіки і старші люди, які пам’ятають давні традиції, пісні, обряди; якщо збережені давні хати чи інші традиційні архітектурні споруди, повідомляйте нам і ми зможемо разом з вами відзняти ці явища, щоб зберегти для майбутніх поколінь те, що неможливо зберегти у музеях, книгах та живих переказах, а лише зафіксувавши на відео.
За додатковою інформацією та для передачі відеозаписів звертайтеся:
Володимир Хоменко, 097 579 22 79, 5792279@gmail.com
Мирослава Вертюк, 067 316 68 79, myroslavamuseum@ukr.net
Катерина Качур, 067 425 79 69, kachur.kateryna@gmail.com
Про Медіа-центр
МЕДІА-центр “Фольклоре” створений при Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” у 2014 році з метою популяризації традиційної культури. Над втіленням проекту працює творча команда, що складається з професійних відеооператорів, журналістів, режисерів, дизайнерів, фольклористів, етнографів, митців.
За допомогою сучасних візуальних технічних засобів (телевізійних, комп’ютерних та інших інформаційних технологій) МЕДІА-центр давнє і традиційне подає у якісно новий спосіб, зі свіжими акцентами та настроями. Зокрема, це короткометражні ролики та фільми, зняті за участі фольклорних колективів та митців, що віддано зберігають традицію й щоденно працюють над її розвитком та примноженням.
Одним з головних завдань МЕДІА-центру є збір фондової бази якісного відео матеріалу у сфері української традиційної культури для загального користування й поширення.
МЕДІА-центр працює не тільки в межах Музею Івана Гончара, а й активно розвиває співпрацю з етнографічними музеями та фольклорними колективами, спільнотами, центрами культури, школами та іншими дотичними до народної культури організаціями в Україні та за її межами.
Докладну інформацію про те, як співпрацювати з Медіа-центром та вже готові відеороботи дивіться на http://folklorechannel.tv
"Тільки в цій джезві кава не збігає, — запевняє телеведуча Наталка ФІЦИЧ, показуючи на мідну роботу кримськотатарського майстра Асана Галімова. Джезву зі своєї кухні Наталка тимчасово передала до зали Музею Івана Гончара, де до 22 квітня виставлена майже сотня мистецьких творів кримськотатарських митців з приватних збірок київських колекціонерів. Такий виставковий проект кримці задумали вперше, аби звернути увагу на нелегке становище свого народу в окупаційному Криму.
Рустем Скібін. Фото: Богдан Пошивайло
Знаний художник-кераміст Рустем СКІБІН вже протягом місяця живе у друзів у Києві. Перевіз сюди на зберігання свою колекцію старожитностей, аби убезпечити її від мародерства та знищення. Допомагає волонтерам у громадській ініціативі «Крим-SOS», яка займається проблемами біженців та оперативно інформує про події в Криму.
«Будь-яка окупація, анексія, зокрема й та, що відбувалася протягом 230 років в Криму, в Росії щодо кримських татарів завжди була нищівною. Й остання депортація 1944-го року практично на 80-90% знищила ремесла. Нам довелося відтворювати все практично з нуля», — розповідає Рустем.
Існувало понад 70 видів ремесел кримських татар — вишивка, ткацтво килимів, ювелірні вироби, кераміка, шитво золотом, одяг, музичні інструменти, тощо. А зараз лишилося десь з десяток видів, — каже Ігор ПОШИВАЙЛО, мистецтвознавець, заступник генерального директора НЦНК «Музей Івана Гончара»:
«Ремісництво було таким розвиненим, бо майстри обслуговували ханський двір — виготовляли домашнє й кухонне начиння. Відголоски тої культури залишилися й донині... Коли закінчилася російсько-кримська війна 1873 року анексією та окупацією Криму, то по суті все обірвалося моментально. А ще перед цим на початку 18 століття відомі факти, що Російська імперія спалювала під час конфліктів їхні писемні пам'ятки, тобто були факти знищення культурної спадщини татар. Здається, 1733 рік — тотальне спалення писемних пам'яток, епосів, рукописних речей, тобто була очевидна цілеспрямована політика на знищення кримсько-татарської культури».
За словами Рустема Скібіна, після депортації 44-го лише у трьох ремеслах (у вишивці, ювелірному мистецтві та ткацтві) залишилися спадкові, на сьогодні вже літні майстри, які таки взмозі навчити ремісничій традиції інших. Інші ж мистецтва відроджуються завдяки дослідженням, експедиціям й на генетичному рівні.
Абдюль Сеіт-Аметов. Фото: Богдан Пошивайло
«У мене є друг-гончар Абдюль Сеіт-Аметов. Він зробив серію робіт побутового посуду. І от одного разу я знаходжу стару посудину, ідентичну тим роботам, які є в нього, — продовжує розповідати Рустем. — Я питаю Абдюля: Ти бачив таку форму? Він каже: Ні. Тобто форму такої посудини він зробив з уяви, спрацювала генетична пам'ять. До того ж, Абдюль по своєму характеру дуже схожий на кримського татарина, який жив, скажімо, у 18 столітті — ми як художники, майстри бачимо це.
Також ми з назвами працюємо. Наприклад, одна бабця лише на четвертий раз зустрічі згадала назву однієї посудини. Якби вона не згадала і ми не зустрілися, то ми би просто не знали назви предмета, де він застосовувався, тобто це цілий шмат нашої культури, нашого побуту. А таких шматочків дуже багато, з них в принципі ми і складаємося. Це все треба зібрати, щоб народ був».
Лілі Хайд. Фото: Богдан Пошивайло
Мистецтвом кримців захоплюються не тільки в Україні. Значну частину експозиційних творів надали працівники посольства Сполучених Штатів Америки в Україні. А британські письменники пишуть про них книги, зокрема журналістка з Англії Лілі ХАЙД, яку зустріли на відкритті виставки, написала книгу «Омріяна земля» (Dream Land) про депортацію і репатріацію кримських татар. Жінка спеціально їздила в Крим, спілкувалася з людьми, що пережили ті важкі часи.
«Я познайомилася із жінкою, що займається традиційною вишивкою. Мені здалася їхня культура красивою і унікальною. Вони так довго боролися за своє право повернутися на батьківщину. Було ціле покоління, яке навіть не бачило Крим, а тільки чуло від їхніх батьків, як їх депортували, як це було прекрасно в Криму до війни. І ця ідея була для них такою сильною, що вони в Узбекистані віддали все — дім, роботу, аби тільки повернутися в Крим, який вони ніколи в житті не бачили» — дивується англійська письменниця.
От і мама Рустема Скібіна також народилася в Узбекистані. Сам Рустем там жив до 20 років і після закінчення коледжу мистецтв в 1996 році одразу повернувся в Україну, на землю своїх предків, в Крим.
«В Самарканді у нас було селище інтернаціональне, російська школа. Тому я до кінця не міг зрозуміти, хто я, що і як, — згадує Рустем. — Я розумів, що я кримський татарин, але своєї культури практично не знав. І лише завдяки зустрічі з Мамутом Чурлу (художник декоративно-прикладного мистецтва, спеціаліст по гобеленах, кримськотатарських килимах, живописець — авт.) і кримській землі відчув, що я вдома, що я повинен цим займатися і що це істинно моє».
Рустем Скібін присвятив експедиціям та дослідженням кримськотатарської кераміки 15 років. Зібрав чималу колекцію старожитностей та випрацював в кераміці свій впізнаваний стиль, який входить до загального так званого «Кримського стилю», і який присутній у всіх напрямках декоративно-прикладного мистецтва кримських татар: керамічних панно і настінних тарілках, килимах, батік-панно, гончарному посуді, розписі на склі, у різьбленні по дереву, ювелірних прикрасах, срібній філіграні, вишитті шовком, золотому шитті, пластиці малих форм та традиційній іграшці. Зовнішня форма та внутрішнє наповнення творів кримськотатарських митців такі, що не лишають людей байдужими.
Євгенія МАЛІКОВА, колекціонер:
«У мене є досить багато предметів, виготовлених митцями кримськотатарського народу. Це, можна сказати, кохання з першого погляду. Кожен раз коли в мене є нагода придбати щось новеньке, я ніколи її не пропускаю».
Ольга МИРЦАЛО, колекціонер, представник USAID:
«Це мистецтво мені підходить з точки зору бачення світу. Ці кольори, теплі кольори, це і є ті кольори, які я вибрала для своєї оселі — оранжевий, синій, жовтий. Я людина не чорно-біла, я людина не мінімалізму, я людина кольорова, тому якось оце мистецтво мені найбільше підходить».
Деякі відвідувачі виставки вперше знайомилися з мистецтвом кримських митців. Символічне значення зображуваного не розуміли, зате всі відзначали гармонійне поєднання кольорової гами, яка завдяки теплим тонам та яскравим барвам гармонійно впишеться у будь-які сучасні інтер'єрі.
«Реалізм в кримськотатарському орнаменті практично відсутній, тому що це духовний світ, це просто форма, це мова знаків. Якщо турецький орнамент ми бачимо впритул до колихання вітру і відчуття зламаної гілочки, то в кримськотатарському орнаменті цього немає. Якщо воно зламане, то це буде дуже формально, — роз'яснює загальний принцип кримськотатарського орнаменту Рустем Скібін. - Але при цьому прослідковується вплив китайської, сельджуктської, візантійської культур, які були принесені і в Крим і в Туреччину. Хтось побачить у кримськотатарському орнаменті деякі схожі елементи з українським, і це якраз є відповідь, що наші культури перебували в одному просторі й обмінювалися.
У нас є штани „шалвари“. Шаровари — це тюрське слово, ви знаєте. У нас був проект, пов'язаний з реконструкцією традиційного костюму (щоправда зараз він зупинився). Але ми встигли зробити шалвари, мені вони сподобалися і я захотів в таких ходити. Наша дизайнер мені з джинсів зшила. Кишені зробила великими, бо такими вони історично були, але для чого, не зрозуміло. Я туди клав мобільний телефон, було незручно ходити, бовталися. І от одного вечора поспіла черешня, я заліз на дерево посмакувати ягодами. А потім думаю, треба ж і додому щось принести. І почав в ці кишені складати зірвані черешні. А ще в цих штанях був товстий шнурок. І лише набивши черешнями кишені, я зрозумів його призначення. Ці шалвари були гарною моделлю якраз для збору урожаю. Я зліз з дерева, розвантажив кишені і вийшло рівно відро черешень. Це було дивовижно. Такі відкриття дають усвідомити значення традиції» — підсумовує Рустем.
Виставка творів кримськотатарського мистецтва — благодійна. Відвідувачі експозиції на місці можуть долучитися до збору коштів на продовження дослідницьких мистецьких проектів, що тимчасово припинилися через загрозливу ситуацію на кримському півострові. Нагадуємо, виставка в Музеї Івана Гончара триває до 22 квітня 2014 року з 10:00 до 17:30 щодня протягом тижня, окрім понеділка.
Катерина Качур, Володимир Хоменко (відео), Медіа-центр НЦНК «Музей Івана Гончара»
«Рукотвори»
17 квітня о 13:00 в Національному заповіднику «Софія Київська» відкриється Всеукраїнський Фестиваль писанок — великий мистецький проект, що відроджує вікові традиції українського народу та є невід’ємним атрибутом свята Великодня для киян та гостей столиці.
Цього року відкриття фестивалю відбудеться у духовній перлиною світової архітектури «Софії Київській».
В рамках святкування великого християнського свята, тисячі українців зі всієї країни передали до Києва колекції власноруч розписаних писанок та крашанок, як символ життя, добра та надії.
Фестиваль презентує всеукраїнську писанкову колекцію, цікаві арт-об’єкти, виступи вокальних та хореографічних колективів, майстер-класи та конкурси, розваги для дітей, частування великодньої паски від учасників конкурсу «Великодня паска».
Конкурсна програма Фестивалю:
Більш детальну інформацію та положення про участь у конкурсі Ви можете отримати на сайті:
parad-vyshyvanok.com.ua, або за тел.: (044) 234-75-38
2-4 травня 2014 року в селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області відбудеться фестиваль карпатської туристичної культури "Черемош-Фест 2014".
Три в одному — черемоська п'янка суміш: локація в Карпатах, якісна музика, активний туризм. Два дні пломеніючих емоціями концертів + акустичне «пробудження» третього заключного ранку. Від автентичних гуцульських виконавців — до гучних в країні та поза її межами музичних імен. Ліжникарство, кераміка, гончарство, кулінарні майстер-класи; можна завидіти, як вариться карпатський сир — будз. "Черемош-фест" — смачне та справжнє в Карпатах.
Туристичний компонент — сплави бурхливим Чорним Черемошем, подорожі до мальвничих верхів (Писаний камінь, Довбушеві комори, оспіваний в «Тінях забутих предків» хребет Ігреця, Терношорське урочище); кінні прогулянки, веломандрівки, туристична переправа через Ріку, інші атракції. Аудиторія фестивалю, просіяна крізь сито дюрок карпатських серпантинів, є одним із ліпших фестивальних контингентів.
«Черемош фест» — найкраща версія активно і насичено провести скупчення травневих вихідних. Черемоська долина — одна із найцікавіших для розвитку рекреції та туризму в Україні. Відкриття фестивального сезону, найвища вода в Чорному Черемоші для рафтингу, Криворівня-портал, протинаючий свідомість образами та візіями карпатської культури.
KozakSystem, LosColorados, КораЛЛі, ДримбаДаДзиґа, Триста8ісім, Гуцули, Фліт, Петрос, Фолькнери, Гуцул Каліпсо, Перкалабські Придатки, ТаРута, Сергій Підкаура, Один в каное, Lemon Bucket Orkestra (Canada).
Перший день
Другий день
Третій день
Яскравими сторінками «Черемош Фесту 2014» будуть: ковальство, вогняне шоу, туристична мотузкова переправа через ріку Чорний Черемош (90 м), художні майстерні.
У Криворівні можна відвідати музеї: Івана Франка, Грушевського, провідати хату-ґражду, посмакувати стравами та напоями гуцульської традиції, придбати якісні майстрові речі, яких не купити на базарі, відвідати майстер-класи, зорганізуватись у формати та заходи, непередбачені офіційною програмою.
Велопрокат, кінні покатання, стрільба з лука, читальний зал, чайна на карпатських травах, телескоп – від гір до неба ближче.
Протягом Фестивалю ви можете здійснити наступні екскурсії (попередньо залишивши речі в камері схову):
1.«Золоте кільце Криворівні»
2. Довбушеві комори (г. Синиці);
3. Буковецький перевал -хребет Ігрець- Криворівня;
4. Буковецький перевал – урочище Терношори;
5. Буковецький перевал – Писаний камінь.
Тривалість — від і до Фестивалю — 4-5 годин кожна.
За умови достатнього рівня води для сплавів порогами Чорного Черемошу (рафтингу), будуть організовані сплави на найцікавішій ділянці Дземброня-Красник (10 км).
Постійно ведеться робота над допоненням програми, це не є кінцева версія. Окремо буде повідомлення про музичну програму.
Вартість квитків:
• 120 грн (до 30 квітня)
• 150 грн (з 1 травня)
Що ви отримаєте за ці гроші протягом усіх трьох днів Фестивалю:
Квитки на «Черемош-Фест 2014» відправлені до ваших міст!
Івано-Франківськ: Михайло (066)3537755, (063)415-25-20, Олександр (063)757-29-23
Львів: Павло (093)624-97-59; 0673851118, 0639638757 — магазин Profi Rider, вул.Гонти,1
Київ: Марина (097)591-92-97
Чернівці: Мітрій (095)82-49-753, магазин ROCKTAIL SHOP (вул. Стасюка, магазин 14, через дорогу від Приват Банку), Ігор (093)880-92-93, (050)100-39-74
Ужгород: Ігор (099)225-73-37, Володимир (050)72-67-384
Рівне: М’яч Дредбол (093)50-34-390
Луцьк: Віка (050)5584235, Андрій (096)664-22-42
Тернопіль: Ростик (063)749-57-74, (050)437-66-92, (067)477-04-24
Черкаси: Сергій (067)440-99-80, (093)031-36-58
Миколаїв: Євген (095)907-89-69
Вінниця: Андрій (093)656-42-92
Косів: Христина (097)605-66-71
Дніпропетровськ: МА «Арт-Вертеп» (050)361-62-82
artvertep.com, gk-press.if.ua (світлина)
З 11 квітня до 10 травня 2014 року у Національному музеї українського народного декоративного мистецтв триватиме виставка «Оксанина лялька», яка презентує авторські ляльки Оксани Смереки-Малик (м. Львів).
Оксана СМЕРЕКА-МАЛИК – директор Художнього ліцею при Львівській національній академії мистецтв. За фахом філолог-романіст. Лялькарка, писанкарка. Співавтор 3-метрової ляльки-мотанки, що увійшла до книги рекордів України, виготовленої у Львові на завершення фестивалю Етнолялька 2011. Член журі республіканських конкурсів народних ляльок та Параду вишиванок. Авторка кількох поетичних книг, дипломантка ХІІ літературного конкурсу імені Мирона Утриска.
Оксанина лялька, як і обереги – без обличчя, проте відрізняється від звичайних народних ляльок. Майстриня створила «каркасну мотанку», поєднавши традицію і новаторство. Виставка «Оксанина лялька» – єдина колекція, створена циклами (гуцульським, французьким та квітковим), що умовно перегукуються з поезіями авторки.
Оксана Смерека-Малик активно бере участь у виставках та фестивалях. «Оксанина лялька» експонувалась у Києві, Чернігові, Луцьку, Луганську, Львові, Черкасах, Івано-Франківську, на Полтавщині, Одещині, зберігається у фондах багатьох музеїв України та приватних колекціях.
У приміщенні Дніпропетровського Будинку мистецтв була організована мистецька акція «Створи свою писанку до Великодня» та презентація експозиції традиційної виставки «Мистецькі атрибути Великодніх свят», що вже третій рік відкривається до свята Світлого Христового Воскресіння. Наша мета — виховання у відвідувачів поваги до культурної спадщини своєї країни, популяризація народного мистецтва в різних його проявах.
Основу виставки становлять твори декоративно-прикладного мистецтва членів об’єднання майстрів народного мистецтва Дніпропетровського Будинку мистецтв та майстрів з Новомосковська, Верхівцевого, Дніпродзержинська, Підгороднього, Марганця, Солонянського, Дніпропетровського районів та с. Космач Івано-Франківської області. Для участі у виставці було подано понад 500 робіт.
Неможливо уявити Великоднє свято без плетеного дбайливими руками лозового кошика, старанно вишитого рушника чи великодньої серветки, виробів із соломи, що завжди пахнуть сонцем. Але все ж головним мистецьким атрибутом до Великодня, безумовно, є прикрашене яйце — писанки. Вони вражають своєю художньою довершеністю, багатством сюжетних композицій, неповторністю кольорових гам.
Різні народи світу шанували яйце і мали власну традицію його збереження як символу Життя. Але не кожен народ зумів донести до сьогодні свої уявлення про життя так виразно, як в українській писанці. На виставці представлено понад 40 мистецьких витворів, плетених з лози, рогозу, та соломи (майстри Любов Мукасєєва, Тамара Макаренко, Людмила Дворниченко, Любов Литовченко), близько 50 рушників та серветок вишитих майстрами за власними ескізами (майстри Світлана Макаренко, Ольга Родкіна, Любов Дроботюк, Ольга Степаненко), 29 витинанок (майстри Наталя Авдєєнко і Ольга Іващенко) та декоративних панно із вишуканими стилізованими рослинними мотивами (Любов Литовченко, Людмила Мешечко, Валентина Панко, Світлана Макаренко), традиційні українські ляльки, виготовлені до свята (Валентина Передерій, Людмила Корж, Катерина Мусієнко).
На виставці демонструється понад 350 писанок (Анна Поджаренко, Наталія Лавринець, Алла Буря, Ольга Іващенко, Олена Білова-Брайченко, Ірина Пяшинцева) та панно з писанок (Людмила Дворниченко), оздоблених пахучими сухоцвітами, стиглим колоссям. У експозиції представлено 15 писанок, які Алла Буря, майстриня з Верхівцевого, «відмалювала» (реконструювала) із колекції писанок початку 20-го сторіччя Дніпропетровського історичного музею. Гончар Віктор Чумак репрезентує оригінальні керамічні атрибути до Великодня. Відвідувачі виставки мають змогу почути про українські традиції, зустрітися з майстрами, повчитися на майстер-класах.
Валентина Слобода, директор Будинку мистецтв м.Дніпропетровськ, для «Рукотворів»
З 9 по 11 травня 2014 року в Івано-Франківську триватиме фестиваль «Свято ковалів — 2014». У програмі: демонстрація вміння від ковалів з понад 10 країн світу (України, Польщі, Литви, Білорусії, Швеції, Росії, Франції, Італії, Ізраїлю, Голандії, тощо), майстер-класи, виставки, конференції, а також знайомства, спілкування, обмін досвідом, вечірки та екскурсії.
9 травня (п’ятниця) м. Івано-Франківськ
9.00 — 17.00 – площа Бастіон
9.30 травня 2014 року
11.00 - Урочисте відкриття фкстивалю
12.00 - Виступ народної капели «Гердани» ВПУ №21.
13.00 - Майстер-клас Юрія Саркисяна (м.Санкт Петербург) «Авторський дамаськ»
15.00 - Майстер-клас Ігоря Дорожко (м.Вітебськ) «Авторська трансформація традиційних художніх ковальських елементів»
18.00 – Конференції-презентації ковалів (конференц-зал готелю «Надія»)
20.00 – 22.00 – фуршет.
10 травня (субота)
9.00 – 17.00 – площа Бастіон.
11.00 — Духове горно та плавлення заліза – школа традиційного ковальства (Київ) та Богдан Попов (Закарпаття)
13.00 — Майстер-клас Володимира Дємідова (м.Санкт Петербург) «Дамаські візерунки»
18.00 — Вечірка «Ковальська дружба», вхід за запрошенями.
11 травня (неділя)
10.00 – Відкриття 13 міжнародної виставки «Орнаментальне ковальство» (галерея «Бастіон»). Нагородження номінантів виставки та відзнака кращих робіт фестивалю. Завершення фестивалю.
12.00 — Виїзд на екскурсії.
З 25 квітня по 5 травня 2014 року у столичному Центрі Української Культури та Мистецтв триватиме виставка творів декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва учнів професійно-технічних навчальних закладів м. Києва.
Виставка проводиться в рамках міського огляду-конкурсу декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва серед учнів професійно-технічних навчальних закладів.
Організатори: Управління професійної освіти Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Центр Української Культури та Мистецтва, Київський державний будинок художньої та технічної творчості.
Проект започатковує співпрацю Управління професійної освіти Департаменту освіти і науки, молоді та спорту з Центром Української Культури та Мистецтв щодо проведення спільних культурно-мистецьких акцій та підтримуватиме розвиток творчих здібностей у школярів.
На виставці будуть представлені живописні, декоративно-прикладні твори, виконані талановитими учнями професійно-технічних навчальних закладів м. Києва в різних техніках.
Мета експозиції — ознайомити широку громадськість з творчими здобутками учнів закладів профтехосвіти й підвищити престижність здобуття школярами професійно-технічної освіти.
Також буде проведено огляд-конкурс декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва серед учнів закладів профтехосвіти.
Під час виставки учасниками творчих гуртків професійно-технічних навчальних закладів для школярів проводитимуться майстер-класи з вишивання, шкіряної пластики, обробки деревини та інших напрямків рукоділля.
З 28 квітня по 17 травня 2014 року у Центрі Української Культури та Мистецтва триватиме художня виставка «Обереги Ніни Саєнко».
«Співзвучність високої шляхетності душі мого батька – Олександра Саєнка, мистецтво епохи українського відродження 1920-х років, любов до своєї землі і одвічна таїна народного мистецтва проросли крізь моє серце, визначили творчий шлях і призначення на Землі: утверджувати істинно національне мистецтво, проповідувати своїми творами та діями українську ідею».
Ніна Саєнко
Центр Української Культури та Мистецтва презентує ексклюзивну колекцію творів – гобелени, килими, мозаїки соломою, малярство на тканині – Ніни Саєнко, якими захоплювались глядачі майже всіх континентів світу: Європи, Америки, Австралії, Азії.
Представлені в експозиції твори перевершать усі найсміливіші очікування, а саме витриманим у національному стилі глибинним проникненням у закодований світ древньої символіки і знакових систем, вишуканою колористикою і справжньою красою.
Основна мета презентації – відчути подих української землі, заворожуючу магію творчої уяви Ніни Саєнко, її мрію передати у своїй творчості захоплення чарівною природою, історичними колізіями і сучасними візіями.
В основі художніх рішень – динамічні, експресивні і водночас сповнені внутрішнього спокою і гармонії, чудові за формою композиційні прийоми, дивовижні кольори. Поліфонічна єдність модерного стилю і вірності традиціям дають уявлення про сучасне національне мистецтво.
Творчість Ніни Саєнко є винятковою презентацією декоративного мистецтва, призначеного для оформлення яскравих сучасних інтер’єрів, просторових архітектурних ансамблів, вагомо заявлена в численних музейних колекціях та приватних професійних зібраннях.
Під час експонування виставки передбачаються авторські екскурсії Ніни Саєнко, ознайомлення з публікаціями про її творчість та родини Саєнків, перегляд відеофільмів.
Ніна Олександрівна Саєнко відома в Україні як діяч у галузі збереження пам’яток історії та культури, популяризації мистецької спадщини, знавець музейної справи, мистецтвознавець, художник декоративного мистецтва, режисер масштабних мистецьких акцій в Україні та за кордоном, що спрямовані на всебічний розвиток національного мистецтва в межах реалізації державних програм.
Народилася у місті Борзна на Чернігівщині, де виросла серед чарівної сіверянської природи, в родині, де панувала висока культура мистецького життя, де народжений феномен Саєнків, основоположником якого був народний художник України Олександр Саєнко.
У своїй творчості Ніна Саєнко базується на глибинних здобутках українського народного мистецтва, розвиває їх і підносить на новий рівень у новаторському самовираженні, сприйнятті традицій культури як основи національної духовності.
Творчий діапазон її творів широкий – від складного тематичного гобелена “Козацька балада”; спокійних симетричних композицій (“Зелене літо”, “Рожевий світ”, “Квіти Сіверщини”), складних за колористичною гамою, гармонією тональних сполук (“Серпанок”, “Весна”, “Осінь”), феєричної казковості килима (“Купальська ніч”) до панно, виконаних мозаїчним набором соломою, що позначаються чіткістю композиції (“Пташина розмова”, “Лісова рапсодія”), витонченою стилізацією форм (“Сонце сходить”, “Зустріч”), своєрідним орнаментом й ритмікою (“Мозаїка”, “Всесвіт”, “Орнаментальна квітка”), стриманим колоритом (“Тече вода з-під явора”, “Жнива”). Її твори самобутні й неповторні, полонять уяву творчою довершеністю, поетичністю і красою.
Мистецькі твори Ніни Саєнко – тематичні гобелени, килими, мозаїки соломою, вибійки – здобули визнання на численних національних і міжнародних виставках (Австралія, Китай, Канада, США, Велика Британія, Бельгія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Польща, Росія), а також представлені в національних та міжнародних музейних колекціях і приватних збірках. У її творчому доробку – сучасне оформлення культурних центрів, шкіл, дитячих закладів України.
Ніна Саєнко знана також своєю активною мистецтвознавчою працею, її публікації (понад 200) в книгах, енциклопедіях, наукових виданнях, каталогах та часописах, виступи у програмах телебачення та радіо присвячені глибокому аналізу сучасного художнього життя України. Вагомі також її дослідження й презентації на всіх континентах творчості батька – народного художника України Олександра Саєнка, ім’я якого занесене ЮНЕСКО до списку видатних діячів світової культури.
За її подвижницької участі у 1996 році створено державний Художньо-меморіальний музей “Садиба народного художника України Олександра Саєнка” у Борзні на Чернігівщині. За 18 років плідної праці Музей, який активно веде науково-дослідницьку, збирацьку, патріотично-виховну роботу, презентує мистецьку спадщину, став одним із відомих скансенів України.
Ніна Саєнко є керівником та педагогом Мистецької студії імені Олександра Саєнка для глухонімих дітей у Києві, в якій на благодійних засадах діти засвоюють основи образотворчої грамоти, технічні прийоми декоративного мистецтва (килимарство, мозаїка соломою, розпис, малярство на тканині та склі, писанкарство). Про результати діяльності цієї студії знають в Україні та Європі.
Ніна Олександрівна Саєнко – заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Європейської текстильної асоціації, координатор музейних мистецьких акцій та проектів, кавалер орденів княгині Ольги ІІІ ступеня (2005) та Святої Варвари (2008), лауреат Міжнародної літературної премії Фундації родини Воскобійників (2009), має медаль “За жертвенное служение” (2013, Росія).
1-4 травня 2014 року в Музеї народної архітектури та побуту України у Києві триватиме весняний ярмарок майстрів. Організатори обіцяють, що можна буде придбати: вишиванки, килими, кераміку, свистунці, різноманітні вироби з дерева, писанки, народні ляльки, ковані вироби, почастувати пряниками.
Та сцені виступатимуть театр Неллі Сюпюр «Лелека», бандурист Тарас Силенко, колектив «Рожаниця». На території музею також працюватиме виставка Самчиківського розпису, поліського народного вбрання та фотовиставка і вперше запрацює справжній стародавній вітряк.
Ярмарок працюватиме щодня з 12 до 18 години (вхід в музей до 17 години).
1 травня
2 травня
3-4 травня
Джерело інформації: pyrohiv.org.ua
До 70-тої річниці від часу депортації кримських татар британська письменниця Лілі Хайд презентує у Києві україномовне видання книги “Омріяний край”.
Британська письменниця та журналістка Лілі Хайд 14 травня презентує у Києві україномовне видання книги “Омріяний край”. Захід, приурочений до 70-тої річниці від часу депортації кримських татар з історичної батьківщини, відбудеться за підтримки Міністерства культури України та Київської міськдержадміністрації. Організатори акції – Меджліс кримськотатарського народу, ГО “Земляцтво кримських татар у місті Києві”, Британсько-українське товариство та Видавництво “Дуліби”.
У травні 2014 року минає 70 років від часу депортації кримських татар з історичної батьківщини до Узбекистану, Казахстану та Росії. В кінці 1980-х років почалося масове повернення кримських татар до Криму. Репатріація не була безболісною. Знадобилося багато терпіння і праці, аби кримські татари почали “ставати на ноги” на своїй предковічній землі. Сьогоднішні події немов повертають колесо історії назад: багатьом кримським татарам доводиться знову залишати батьківщину.
Лілі Хайд – британська письменниця та журналістка. 10 років вона пропрацювала в Україні, нею було зібрано десятки інтерв'ю про депортацію та репатріацію кримських татар, на їх основі письменниця створила художній твір – роман “Омріяний край”. Роман був виданий у Великобританії (Walker Books, 2008), перекладений на французьку (Naïve livres, 2011) та кримськотатарську (Тезис, 2013) мови. Українською мовою книга щойно побачила світ у видавництві “Дуліби” за фінансової підтримки відомого українського політика та дипломата Ігоря Осташа.
Презентація книги відбудеться 14 травня з 19.00 до 20.00 в “Мистецькому Арсеналі” (вул. Лаврська 10-12). На подію запрошено провідних українських політиків, дипломатичний корпус, визначних діячів літератури, мистецтва та науки. Базовою ідеєю акції буде доброчинність, збір коштів на підтримку кримськотатарських ініціатив.
За довідками звертатися: 066-411-48-15; hrymych@gmail.com (Гримич Марина).
10 травня 2014 року у галереї-крамниці «Рай Дерево» (аутлет-центр «Мануфактура», Ходосівка, Київська область) відкрилася виставка-продаж текстильних робіт Ярослави Ткачук.
На виставці представлені текстильні полотна з колекція «Сни про Україну». Усі роботи з натуральних матеріалів: льон волокно; мідь; латунь; гербарій.
Виставка працюватиме з 10 травня до 10 червня 2014 року. Оглянути витвори можна: у середу, четвер, п’ятницю, суботу та неділю з 11:00 до 19:00.
Колекція «Сни про Україну» — це образи навіяні українською історією, сповнені епічного героїзму козацької доби, багатством стилістики періоду українського бароко. Ми якось не задумуємось наскільки на нас впливає історія. Ментальність українців — барокова. Меланхолійність — властива українській душі. Пропоновані образи базуються на уявленні про непростий, втаємничений світ, сповнений глибинного духовного сенсу, небуденноі правди життя.
Кожне панно коломийської майстрині Ярослави Ткачук дихає, живе має свій особливий неповторний світ. Ці роботи віють добротою, затишком, теплом… У них присутня уся велич сотвореного світу. Свої дивовижі майстриня творить із льняного волокна, міді та тканого полотна. Образи людей неодмінно перебувають в оточенні птахів, звірів, дерев чи квітів.
Ярослава Ткачук: учасник Міжнародного бієнале «Скіфія» 2001 року, учасник Міжнародного молодіжного симпозіум «АреНиткаНово» 2006 року (отримала диплом найкращого учасника від України), 2007 року закінчила Львівську Академію Мистецтв, цього ж року учасник Другого всеукраїнського трієнале художнього текстилю (отримала диплом за перше місце у Молодіжному трієнале), безліч відзнак з виставок Орнаментальне Ковальство, що проходять в рамках Міжнародного ковальського фестивалю в Івано-Франківську 2006, 2007, 2008 роки.
Місце проведення виставки: галерея-крамниця «Рай Дерево» за адресою – Аутлет містечко «МАНУФАКТУРА», блок 4, галерея-крамниця 23, Новообухівське шосе 2, с. Ходосівка
Контакт: тел.: +38 067 654 77 00, +38044 200 98 02, e-mail: raiderevo@gmail.comю
Джерело інформації: RAIDEREVO.GALLERY
8 — 22 червня 2014 року на березі річки Тетерів біля села Городське на Житомирщині в сімейно-дитячому навчально-оздоровчому осередку «Тетерівський кіш» відбудеться купальсько-різьб`ярський табір-фестиваль «ДИВОСВІТ».
Під час таборування діти отримають можливість поєднати змістовний літній відпочинок та навчання різьбленню у бувалих майстрів-скульпторів. Козацькі тренування та забави, фольклорний спів та підготовка до свята Купайла створять насичене, цікаве дозвілля дітей та підлітків. Всі бажаючі можуть долучитись до створення Поліської казки в дереві, яку організатори планують завершити до свята Купайла, що відбудеться 22 червня.
Координатор різьб"ярського напрямку — Антон-Вогнедар Любій
Викладач фольклору — Яремчук Володимир Петрович
Організатор — Сергій Шевченко, 067 4406896
Сторінка заходу на Facebook: https://www.facebook.com/events/504705399656342/
23 травня 2014 року о 16:00 у львівській галереї «Меланка-Арт» (м.Львів, вул.Лесі Українки, 8) відкриється виставка живопису на склі Наталі Курій-Максимів.
Наталя Курій-Максимів черпає своє натхнення із творчості Марії Приймаченко, Катерини Білокур, а з львівської мистецької школи – Софії Караффи-Корбут зрілого періоду. Твори художниці не є цитатами відомих мисткинь, а логічними мистецькими спадкоємцями, що примножують та розвивають здобутки так званого стилю народного примітиву.
Другою самовиразною стилістичною лінією є певний формалізм, що веде свій початок із кубізму та абстракціонізму прищепленого мистецькому середовищу Львова Карлом Звіринським. Проте у Наталії Курій-Максимів він зберігає доволі чітку фігуративність та впізнаваність образів, доводячи до граничної межі стилізаційні експерименти.
Цікаве сюжетне розмаїття у творчості Наталії Курій-Максимів. Серед нього можна виділити сакральні мотиви (сцени з ангелятами, святими, розп’яття), традиційні сюжети, що розкривають життя народу, його фольклор („Рукодільниці”, „Писанкарки”, „Сіножать”), музичні („У Львові джаз”), тощо. Образи створені Наталією Курій-Максимів мрійливі, жартівливі, мажорно-життєствердні, часом меланхолійно-медитативні, але завжди опоетизовані.
Своєю творчістю Наталія Курій-Максимів ламає певні штампи у мистецькому розмежуванні народного мистецтва та професійного, універсального та національно-традиційного. Її мистецтво тішить око, гріє душу, спонукає мислити, веде діалог із глядачем.
Триватиме виставка до 7 червня 2014.
Павло Сахно – колишній працівник посольства США в Україні — три роки тому випадково дізнався про гончарство і захопився настільки, що це стало справою його життя. Нині Павло – учасник ярмарків народної творчості, частий гість етнофестивалів та успішний керівник гончарського проекту «Sakhno Art».
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” поспілкувався з майстром й дізнався подробиці його творчого життя.
— Павло, як ви стали гончарем?
— Коли я працював у Посольстві Сполучених Штатів Америки, одна жіночка дуже захоплено розповідала мені про традицію гончарства. Ця розмова дуже запам’яталася. Згодом, заради цікавості я дістав телефон гончара Івана Панкова (на жаль, вже покійного), котрий жив у Луцьку. Зателефонувавши йому, сказав, що хочу подивитися на гончарство.
Вийшло так, що коли я потрапив до майстерні, там якраз готувалися до випалу. Майстерня традиційна, невеличка, але мала величезну кількість старовинних і сучасних гончарних виробів з різних регіонів України. В своєму житті такої кількості виробів я ще не бачив, принаймні, на той момент. Наступного дня я поїхав на випал, котрий проходив традиційно – у гончарній печі, на дровах. Я побачив, як вироби світяться: коли вони починають нагріватися, то стають червоними, рожевими, а потім світяться, як Сонце.
З того часу мене захопило гончарство. Мій вчитель, яким став, до речі, той самий Іван Панков, котрий першим показав мені мистецтво гончарювання, давав мені ключі від майстерні в Пирогові. Там було все, що потрібно для роботи: гончарне коло, глина, інструменти. Там я й почав наполегливо працювати.
У майстерні
За роботою
Обточування денця горщика
Фірмова печатка майстра
— Як ви поєднували з роботою? До речі, на той час працювали чи вже звільнилися?
— На той час я поєднував роботу зі своїм хобі. Маю вихідний — працюю на гончарному колі. Через моє нове захоплення я вже взагалі майже не бував вдома, завжди був або на роботі або в майстерні. Коли мене повністю захопило гончарство, це був якраз початок літа, я вже майже перестав їздити до батьків, вони почали хвилюватись. Ще спочатку вони думали, що це мине: «покрутить трохи, побавиться з глиною та заспокоїться». Але десь через рік про це мова вже не йшла. Мене захопило гончарство і я почав відвідувати різні виставки, фестивалі вже як майстер, а не як відвідувач. До речі, саме на одному з таких фестивалів я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Це був майстер-клас.
— А вона теж гончарує?
— Ні, одного разу в неї був майтер-клас, а більше й не треба. Їй це цікаво, вона на гончарстві розуміється, читає книжки, проте, їй бракує досвіду.
— І як відрізняється попередня робота в посольстві від нинішнього заняття?
— Там ти працюєш і отримуєш гроші. Коли працюєш «на себе», маєш сам робити собі зарплатню. Не зробиш — не отримаєш. Якщо переводити у площину грошей, то, звичайно, у посольстві було краще: нічого надскладного не робиш, ходиш на роботу, отримуєш гроші, витрачаєш. А зараз усе навпаки.
Творчі експерименти
— В одному з інтерв’ю ви казали, що одна з версій походження слова «гончар» — це «ганяти чари». А у вас є якісь спеціальні гончарські секрети, забобони?
— У кожного гончара, мабуть, є свої забобони. Коли він працює, кажуть, можна мрії загадувати. Я теж загадую мрії, в мене їх величезна кількість.
— Серед гончарів є конкуренція?
— Деякі майстри вважають, що для них вона існує. Я не стикався з конкуренцією і суперників собі не шукаю. Я дивлюсь на роботи: є гарні, є найкращі, є відомі майстри, є менш відомі. От і все.
— Кажуть, глина не любить «поганих рук», з поганим настроєм краще з нею не працювати. Це правда?
— Так, це дійсно так і є. Буває, іноді весь день їздиш по місту, хтось тобі в метро на ногу наступив, приїжджаєш у майстерню в поганому настрої і сідаєш за гончарне коло. В такому випадку я зазвичай заспокоююсь, п’ю чай зі смаколиками. Після цього працювати із глиною набагато легше. Це дуже допомагає у повсякденному житті, бо ти можеш себе повністю контролювати. Вміння заспокоїтися і повернути себе до нормального стану корисне всюди: і на вулиці і в офісі, і в супермаркеті — де б ти не був.
— Коли ви почали робити «фляндрівку»?
— Півроку тому. Я робив традиційний молочний випал, котрий раніше робили не гончарі, а господині. Гончарний виріб мочили в молоці, далі використовували для приготування їжі в печі. Молоко запікалось у порах і виріб вже не протікав.
На якомусь етапі я відчув, що треба рухатись далі. «Фляндрівка» стала моїм наступним етапом. Спочатку було складнувато: тут ти працюєш із фарбованою рідкою глиною, а вона текуча. Це елемент, на котрий ти, по суті, не можеш впливати, а лиш трохи корегувати.
Насправді «фляндрівка» — це складна технологія і виходить чимало браку. Поширена вона була на Західній, частково на Центральній Україні, в Опішні.
— Чи не було ідеї зробити собі традиційну гончарську піч?
«Випалюватись» дровами можна, але не кожна глина для цього годиться. І це треба вміти робити, бо піч палиться 25-30 годин, і не просто палиться, а димить, кіптить. І навіть якщо її спорудити на будь-якій дачі, все одно не всім сусідам це може сподобатись. Та й машина дрів піде. Традиція – це добре, але без електроенергії на сьогоднішній день ми нікуди не дінемося. При випалюванні дровами можна робити чорнодимлену кераміку, а використовуючи глазур ми прив’язані до електричної печі.
Зараз всі майстерні – це орендовані приміщення і традиційну піч тут не поставиш. Але хоч б раз на півроку я їжджу до Луцька з виробами, хоч і беру їх небагато: десяток, може два лиш для того, щоб не забути традицію.
У нас в майстерні є електронна піч. Можна її запрограмувати на певний режим, поїхати додому, лягти спати. Вона вже сама все зробить.
А біля традиційної печі треба сидіти 24 години, там нема жодного комп’ютера, є лише дрова. Ти дивишся всередину печі, або на годинник і бачиш, як вироби починають змінювати колір. Коли температура доходить до тисячі градусів, вони світяться, як розпечений метал.
От і виходить, що для створення гончарного виробу потрібна лише глина, вода, повітря і вогонь.
Який вигляд матимуть гончарні вироби після випалу, невдовзі дізнаєтеся в наступних матеріалах. Слідкуйте за новинами ;-)
Інна Бражник (текст), Катерина Качур (фото), Володимир Хоменко (відео), Медіа-центр НЦНК «Музей Івана Гончара», folklorechannel.tv
«Рукотвори»
З 30 травня по 3 червня 2014 року з 12.00 до 20.00 у Києві в НСК «Олімпійський» (вул. Велика Васильківська, 55) відбудеться Фестиваль сучасної художньої кераміки «ЦеГлина — 2014».
Ця мистецька акція спрямована на активізацію процесів розвитку професійної кераміки в Україні. Основними завданнями проекту є демонстрація досягнень українських художників-керамістів, популяризація творчості митців та їх творів, творче спілкування та налагодження співпраці між керамістами, дизайнерами, архітекторами, галеристами, колекціонерами, теоретиками.
Понад 40 учасників фестивалю представляють різні осередки України: Київ, Львів, Ужгород, Харків, Полтаву, Луцьк, Запоріжжя, Донбас, Конотоп. Серед учасників є як молоді митці, так і провідні керамісти: Тарас Левків, Уляна Ярошевич, Гія Міміношвілі, Неллі Ісупова, Світлана Пасічна, Андрій Ільїнський, Сергій Радько, Степан Андрусів, Василь Боднарчук, Володимир Ковальов, Сергій Козак, Юлія Лазаревська, Володимир Хижинський, Юрій Мусатов та інші. Партнером фестивалю виступає арт-центр Я Галерея, що презентує проект Олени Бланк «Дрова».
30 травня, 18.00 – офіційне відкриття фестивалю (виступ муз. гуртів «VOCOUT», «Лорелея», Dj Strukturator (за підтримки продюсерського центру Тамари Недобор)
31 травня, 16.00 – круглий стіл (дискусія), яка передбачає розгляд наступних питань:
1 червня, 16.00 – вечір творчо-професійного обміну досвідом та знаннями, презентація персональних проектів (Гія Міміношвілі: проект «Інтерактивна конструкція», Неллі Ісупова: «Спогади про участь у Міжнародних бієнале кераміки»).
Лекція «Сучасна кераміка різних країн» (лектор – Пітеніна Валерія).
2 червня – показ відеофільмів про художню кераміку та міжнародні керамічні симпозіуми.
3 червня, 18.00 – закриття фестивалю (Перформанс «Порцеляновий лялькар» (режисер – Оксана Русин). «Динамічна скульптура: ЦеГлина» Анастасії Костенко та Вероніки Коломієць).
Вхід вільний
Детальнішу інформацію про Фестиваль можна дізнатися в Оргкомітеті:
Оксана Білоус, мистецтвознавець, куратор – 097 484 74 14
Олеся Дворак-Галік, кераміст, куратор – 050 531 64 26
Юлія Островська, мистецтвознавець, куратор – 095 679 40 87
E-mail: ceramics.kyiv@gmail.com
Акредитація представників ЗМІ:
press.ceramics.kyiv@gmail.com
095 679 40 87 – Юлія Островська
Сторінка фестивалю на Facebook: https://www.facebook.com/ceramics.fest.kyiv
29 травня з 16:00 до 18:00 в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відбудеться безкоштовна лекція-презентація циклу семінарів з українського народного вбрання.
Так склалося, що Музей Івана Гончара, завдяки виставковій діяльності та різноманітним заходам з обрядодіями, постійно демонструє народний одяг та всіляко заохочує відвідувачів приходити на свята відповідно вбраними. За останні роки в музеї пройшов цілий ряд виставок, майстер-класів та лекцій-показів автентичної народної ноші, а також різних реконструкцій. Тому на численні прохання відвідувачів, друзів та симпатиків музею, знавців, любителів народного одягу, вирішено започаткувати серію семінарів з історії, теорії та практики українського костюма. Починаючи з вересня 2014 року щомісяця буде проводитись один семінар, присвячений народному селянському чи міському вбранню того чи іншого історико-етнографічного регіону України. Планується, що кожен семінар буде ретельно готуватися творчим колективом, зібраним з працівників Музею Івана Гончара та дизайнерів-реконструкторів, студентів і викладачів установ, які готують фахівців з моделювання костюма.
Кожен семінар орієнтовно триватиме 3 години, які будуть поділені на три частини. Першою буде йти лекція-показ з демонстрацією автентичного вбрання з фондів музею та приватних збірок на людях та манекенах з розглядом деталей вишивки, ткання, кроїв та аксесуарів на великому екрані (PowerPointPresentation). Друга година семінару буде присвячена практичній частині (майстер-клас) — крою, колористиці, матеріалам окремих компонентів комплексу вбрання (від 1-ї до 3-х одиниць). Також буде продемонстрована реконструкція вбрання на моделях. Третя година семінару – майстер-клас з вишивки (плетіння, ткання, виготовлення аксесуарів).
До кожного семінару творчим колективом буде готуватись диск, на якому буде поміщена вся інформація, база даних з вбрання певного регіону – ілюстративний матеріал, схеми кроїв, схеми вишивання, плетіння тощо. Цей диск зможуть придбати всі учасники семінару, а також всі охочі, хто не зможе потрапити на його проведення.
У травні та червні будуть проведені вступні семінари-презентації. 29 травня семінар буде присвячено розмаїттю костюма за історико-етнографічним районуванням України (лекція-показ на основі фондової збірки Музею Івана Гончара). 19 червня семінар загострить увагу на реконструкції народної ноші, проблемах та перспективах у цьому напрямку. Свої досягнення у цій сфері продемонструють художники-дизайнери вбрання разом зі студентами з Київського національного університету технологій і дизайну, Інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, окремі дизайнери-модельєри.
Проводиться попередній запис на семінари, а також запис на придбання дисків з матеріалами по семінарах: 093 1303751, Інна Бражник. Просимо телефонувати з 10 до 17 год.
Електронна форма для запису на лекцію 29 травня: docs.google.com
За час з Дня проголошення Незалежності України в суспільстві значно зріс інтерес до своєї історичної спадщини. Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» за всі роки своєї діяльності з початку свого існування (з 1993 року) завжди ставив у пріоритетні напрямки ознайомлення українців та іноземних громадян з історією та культурою, особливо другої половини ХІХ та протягом всього ХХ століття, маючи у фондах чималий перелік артефактів матеріально-духовної культури усіх етнічних земель України. Серед тих груп збереження музейних предметів надзвичайний інтерес складає текстиль – вбрання, рушники, відповідно ткання та вишивка. Переважна більшість виставок в Музеї не обходиться без текстилю.
Народне вбрання, без сумніву, користується високою популярністю через те, що саме воно є тим визначальним чинником, ідентифікатором етносу, увібравши за всю історію тої, чи іншої землі багатий колорит, крій, технічне оздоблення, який часом є неповторним навіть для кожного окремого поселення. Відтак, народна ноша є своєрідною візитною карткою певного історико-етнографічного регіону, чи району. Якщо на початку 1990-х років багато наших громадян одягали народне вбрання не особливо звертаючи на історичну відповідність деталей костюма, естетику та багато інших чинників, то тепер ситуація змінилась у бік глибокого вивчення своїх коренів. Чимало з’явилось творчих колективів та окремих дизайнерів, які захопились реконструкцією народного вбрання, відгукуючись на попит у суспільстві. Треба зауважити, що на теренах Західної Європи країни приділяють цьому значну увагу вже давно і набули чималого досвіду, який варто нам українцям перейняти.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Лаврська 19.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24, трол.№38, м/т №№ 470, 520 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для довідок: 288-92-68, 362-44-62.
